Це блог Надійки Гербіш (Шевченко).
Детальніше про те, хто я, чим живу, де працюю, про що пишу - можна прочитати в профілі.
На мольберті ж я малюю те, що цікавить мене. Тут немає нічого шедеврального - лише ескізи світу, у якому живу. Записи й фото - моя особиста власність. Або ж вказується авторство.
Багато записів у цьому журналі - лише для жужу-френдів.
Френдополітика: я не додаю друзів просто навзаєм. Оскільки останнім часом розвелося мегабагато ботів, я не переглядаю журнали людей, які додали мене в друзі. Якщо ви хочете "зафрендитися" зі мною, будь ласка, напишіть тут про себе. 
P.S. Мій мейл - hudozhnytsya@gmail.com 

Цей рік був насправді неймовірним. Я не очікувала такого. Але Він знав краще.
Таких різнобарвних років у мене теж іще не було. Попри те, що моє життя ніколи не було ординарним і нудним, цей рік був дуже особливим. І дав чудесний старт іншим благословенним рокам, я в це вірю.
Цьогоріч Бог подарував мені просто бомбезно кльових людей. Неймовірних. Дякую вам!
( аналіз року )

UPD Я була чемною дівчинкою, як Деркачі з оповідання, тому щойно мені прийшов пакунок із самої Німеччини від regina87 із книжкою, про яку я могла лише мріяти - "Chicken Soup for the Soul: Christmas Cheer"!!! Не шукайте мене, я тепер занята читанням))) — Бррр, який мороз, — ледь ворушачи губами, проказала пані Ганна. — А мені ще стільки хат сьогодні обійти… І чому ті Деркачі живуть так далеко… Ох… — жінка скрушно зітхнула й почалапала далі.
А навколо все було невимовно красивим: призахідні промінці позолотили й сам сніг, і засніжені будиночки, а на горах за селом лежав легенький туман, заплутавшись за гілочки дерев. Усе мерехтіло білизною, блищики вистрибували по кучугурах, червонясті кетяги калини визирали з-під пухнастих шапок…
Але втомлена пані Ганна нічого такого не помічала. Вона бачила перед собою лише непролазні снігові барикади. Жінка знала й те, що за декілька хвилин сонце сяде за обрій, село вкриється голубою пеленою, тоді заляжуть сутінки, а додому вона добереться вже глупої ночі.
( що ж було далі? )

Трохи хворію, тому обклалася на ліжку ноутом і книжками й працюю/вчуся. А ще дозволила собі порозкошувати: почитати те, що хочеться. І це - О. Генрі. Мій улюблений письменник, чия книжечка чекає свого зоряного часу: скоро ми її та ще гору інших передамо в інтернат. Насолоджувалася, тішилася і трохи сумувала, що не можу підкреслити хоча б олівцем найсмачніші вислови... І тільки я дочитала книжку й відклала її вбік, як бабуся принесла з пошти дві посилки: одну від olcja (це така добра фея зі Львова) - там був... томик оповідань О. Генрі! Тепер уже для мене особисто! А ще - диск із "Як ми говоримо", книжка Богдани Матіяш, чудесна новорічна рукавичка й ціла купа листівок! Мені буде надто велика честь зберігати їх усіх, а для діток одного класу листівок цілком вистачить! Собі ж я залишила одну, з найактуальнішими словами на сьогодні: "Життєві перепони - це простір, де ти формуєшся в особу, якою повинен бути". Генрі Ноуен. На жаль, я ніколи не бачила Ольці в реальному житті... І тому абсолютно переконана, що вона не жінка, а чарівниця))). Дякую тобі дуже!!!!!!! Друга посилка була відvent_de_la_mer із черговим стосом книжок для діток із інтернату. З нетерпінням чекаю акції, тим паче до неї долучився Володими Мороз із "20 хвилин" і ми робитимемо її в дуже цікавому форматі... А поки - гарячий чай, потріскування дров у п"єці й роботароботаробота...

Похвалюсь-но подарунками). Попереднє святкування я описала тут і тут.  Але вітання продовжували надходити). Дуже дякую вам усім! Тільки більше не шліть подарунків, будь ласка, я не хочу луснути від хвилювання в молодому віці))). 
Оцій чарівній жінці-мисткині добрий янгол нашептав передати мені тепла до ніжок, у які я страшенно мерзну. Тож тепер маю дві пари чудесних в"язаних тапочок, із якими не розлучаюся навіть уві сні))). Моя дорогоцінна сестричкаmarimarfa подарувала такий щоденник на 2010 рік, що мені аж захотілося той рік прожити! А ще - чудесну цукерницю від Санти й листівочку зі словами, які ще більше надихнули прожити той рік щасливо). Оксамиточка замість того, щоби в спокої очікувати Дива, прислала чарівні hand-made сережки від BeautySpot, улюблена колишня начальниця зв"язала камізельку для горнятка, а lana_svitankova подарувала каву в зернятках у власноруч зшитому саше!
Хлопці з Алжиру, яким я колись давно допомогла з перекладом, привезли картину бедуїна на верблюді, висипану кольоровим піском. І запам"ятали ж! Мені тоді було 19 і вони казали, що це - вік троянд. А 22? 
Але найціннішим подарунком стало прощення людини, яку я колись необачно ранила... Дорогоцінної людини. Я вдячна Богові й дуже щаслива! А тепер фотодокази).

Світлана (sglavred), телеведуча ТРК "Пілігрім", поділилася посиланням, де ви можете знайти підбірку новин про чудових два дні, які Тоні Ентоні і ко (до ко входили й ми з olena_risu) провели у Вінниці. Про ці два дні я вже писала тут - і цьому відповідають відеоролики "Tony Entony" та "АВАНТИ провела конференцию по евангелизму", і тут - цьому відповідають два інших ролики. Їх можна скачати та переглянути у високій якості. Хто не бачив мене в реалі, то може добре роздивитися, я там з"являюся десь посередині в кожному з двох перших, ну й мигочу за спинами опитуваних. Точно так само ви можете розгледіти vartovy, ezdra_kniznik , olena_risu та багато інших, про кого ми з Оленкою вже тут розповідали :-). Приємного перегляду!
До речі, ось тут на РІСУ моя стаття про Зою, із якою нам випала честь особисто познайомитися під час Вінницького ярмарку.

З місцевих новин - то нас замело. Під порогами купа снігу, на шибках - морозкові візерунки і також сніг. Дороги погані, мороз міцний, проте за вікнами невимовна краса, хрумкотливий сніг і неймовірний запах... Справжнісінька зима. Щозими я читаю Льюіса, але цьогоріч усе не вистачає часу...

На Вінницькому ярмарку я була дуже недовго, оскільки більшість часу все ж зайняло служіння в команді Тоні Ентоні, проте ми з Оленкою приїхали туди на декілька годин і... потрапили в круговерть розмов із друзями.
Кредо продавали журнали й свої фірмові футболки (до речі, тепер Ігорчик має таку ж), навпроти була zorianazhyvka зі Свічадо, а ще навколо - купа чудових друзів. І оце треба було бігати межи всіма, приміряти футболки, сміятися, знимкувати, ще й накупляти купу всякого добра. До речі, я додому повернулася аж із 16-ма книжками! 2 авторських (ура-ура), 7 подарунків (дякую-дякую), 5 - куплених для друзів (чекайте-чекайте), одна - коханому й одна собі (щастя). Який приємний вантаж! Ну і ще я накупляла купу чудових сувенірів.
На жаль, відмінилися авторські читання "Зимової книжки", а ще - зустріч із m_richka із двох причин, про які я вже писала тут.
Проте була прекрасна неочікувана гостина в Зої вдома! Я не поїхала потягом, на який купила квиток, боolena_risu попросила хлопців зі "Свічада" взяти мене з собою, і так ми всі разом потрапили в затишну оселю до zorianazhyvka, її чоловіка, Нявки та Вуйка. До речі, таких чоловіків, якими виявилися Петро та Василь, рідко зустрінеш. Вони щиро співчували гаїшнику, який мерз на холоді на дорозі, слухали класику й світилися, як світлячки. Дуже теплим внутрішнім світлом...
У Зої й Тараса дуже затишно й смачно! І Нявка таааака кльова! І книжечок стільки... І тераса точно така, як я собі й уявляла. Та й узагалі! Дякую вам дуже!
До наступних зустрічей! А поки трохи фоток - пробачте, що не опрацьованих, уже сил не вистачає на все це).

Важливо: якщо ваш ЗМІ хоче скористатися цією інформацією, ви можете це зробити, завчасно мене попередивши. Я надішлю екслюзивні фотографії (автор - Надія Гербіш aka hudozhnytsya), фото вистачить на всіх.

Тоні Ентоні, триразовий чемпіон світу з кунг-фу, а нині — засновник місії «Аванті Міністріз» і відомий християнський письменник — уже вдруге відвідав Україну.

У тернопільській програмі євангелиста були зустрічі з учнями та студентами п'яти навчальних закладів. Тоні зі своїм співробітником Джеммі Кідом (у минулому - елітним британським десантником) відвідав інститут, ПТУ, дві школи та інтернат у Тернополі та Збаражі. Тоні й Джеммі розповідали свої історії і ділилися секретами, які змінили їхні життя. Письменник також презентував свою книгу «Приборкання тигра», залишивши наприкінці кілька примірників для бібліотек.
( Read more... )

До Вінниці ми приїхали о 3.30 a.m. Звісно, спершу заснули вимкнулися з реальності. Але дорога була чудова. Дякую чудесній нежужушній компанії, що взяли мене з собою, напоїли чаєм, співали й сміялися! Ви мегакльові!!!
Про переклад
Вранці - прес-ланч із Тоні Ентоні. Оленка попросила мене перекладати, жаліючи втомленого Геннадія. Мені вперше за багато років було важко це робити: я абсолютно не знаю британської! Тобто, моє вухо, що звикло до американської, важко розрізняє слова типу flat чи form, а тим паче їхню вимову. І хоча було складно, це мені страшенно подобалося!
Прекрасне
А ще було приємне спілкування з julka, juliettakom, xmmk, vartovy. Так кльово знайомитися з тими, кого давно читаєш. І відкривати людей, особливо таких неймовірно чудесних!
Несподіванка
Далі була виставка, але про неї я писатиму окремим постом. Несподіванка ж полягала в тому, що ввечері нас із Оленкою(olena_risu) терміново викликали: назавтра мала бути важлива конференція про євангелізацію, а Тоні з технічно-юридичних причин не міг викладати на ній, тому попросив зробити це... нас із Геннадієм. Тож ми не лише пройшли експрес-курс "Аванті Міністріз", але й за одну ніч перетворилися на викладачів.
( деталі )

Коли я була маленькою, мама часто влаштовувала мені казкові дні народження. Але учарашній день народження був найказковішим у моєму дорослому житті...
Я щойно повернулася з Вінниці, де провела просто неймовірні дні, про які напишу згодом. Виїжджала із заболоченого містечка, а повернулася у засніжену казку. Зараз так добре дома, поруч із коханим, оточеній квітами, подарунками й солодощами... Але цей день був неймовірним із самісінького початку.
( малесенький ескізик чудесного дня )

"Cпадали перші сутінки, коли автомобіль в’їхав до села. Дорога була геть засипана пухким, сріблястим снігом, тому їхати було нелегко..." Так починається захоплюючий різвяний казко-детектив молодої, але дуже талановитої письменниці Оксани Лущевської (roksi82 ). Маленька дівчинка, приїжджаючи в засніжене село, одночасно потрапляє до феєричної пригоди з чарівними ляльками, шкодливими, але веселими химериками й справжнісіньким вертепом. Її сміливі друзі допомагають розгадати їй таємницю старовинної бабусиної скриньки, долаючи дивовижні пригоди...
Українські народні звичаї, традиції, колорит, пісні-вірші - усе це дуже добре вливається в сучасну детективну повість. Малюнки художниці Інги Леві якось додають особливого шарму, їх хочеться розглядати, по них хочеться проводити пальцями, хочеться намалювати так само, бо все здається таким простим і водночас дуже-дуже гарним.
Книга про Різдво, проте там немає виразного релігійного насичення. Акцент зміщений зі свята на традиції святкування в українському побуті. У книзі зовсім немає моралізаторства, вона радше розважає й у такій формі знайомить із культурним надбанням України.
Описані в повісті образи й епізоди дуже добре перегукуються з читацькими відчуттями: адже більшість дітей, особливо міських, завжди вважають село в свята, а тим паче бабусину скриню, чимось таким казково-незвичайним... Тому кожна деталь, змальована письменницею, створює особливі декорації, в яких вигадка перетворюється на реальність, а реальність - на сон...
З оформленням "Грані-Т", як завжди, не підвели. Мова в авторки дуже автентична, кольорова, я би сказала. Щодо одруківок - на всю книжку я знайшла лише 4.
Є й такий недолік: після прочитання хочеться ще).

Колись, багато років тому, я почала читати його "Дванадцять обручів". І не дочитала. Звісно, не можна складати свою думку про автора з якоїсь однієї, ще й недочитаної, книги, але я тоді собі сказала, що не люблю цього автора, бо він... не мій. Тобто, його тексти зачіпають лише декілька струн у серці, залишаючи відчуття нереалізованності інших. А в моїй душі ж не балалайка, а принаймні бандура, тому тексти мали би бути глибшими... Чи принаймні зрозумілішими. Ще, як мені видалося, і в Андруховича, й у Забужко любов до України переплетена з якимсь комплексом меншовартості. У мені цього немає, і я їх не розумію. Я люблю свою країну, і мені не болить, що я звідси. Чи болить за наших співгромадян, що вони виїжджають? Але я не починаю дискусію, і взагалі, це тема для окремого запису.
Бо зараз про "Перверзію". Книгу читала за програмою, з примусу. А тоді праніклась. Розсилала коментарі "по ходу" друзям, як вона мені не подобається, а сама втаємничувалася.
Мене зачіпав герой, що поїхав до Венеції шукати(? вбивати? святкувати? співати? кохати? грати? пити? рвати душу? зникнути?) незрозуміло, чому головний герой-респондент-Стах Перфецький приїхав, не зрозуміло, куди зник.
( ще декілька речень )

Анонс про 2 найближчі заходи - приїзд триразового чемпіона світу з кунг-фу й письменника Тоні Ентоні, а також Вінницький різдвяний книжковий ярмарок і наші із Зоєю авторські читання там я вже писала тут.
Тепер пишу про інші заходи та деталі згаданих.
Приїзд Тоні Ентоні: середа-четвер повністю зайняті цим. Журналісти, які ще не акредитувалися, мають останній шанс зробити це до завтра. Студенти-учні ТІСІТу, 3-ї школи Тернополя, Збаразьких ПТУ-25, 2-ї школи та школи-інтернату: якщо ви прогуляєте цей день, багато втратите).
Сьогодні-завтра останні узгодження з управлінням освіти й дирекціями.
Вінницький Різдвяний Книжковий Ярмарок. Про нього більше й цікавіше - в olena_risu . Деталі від мене: у п"ятницю день буде вільніший: буду фотографувати, брати інтерв"ю тощо. У суботу до 16.00. буду працювати за столиком реєстрації, з 16.00. будемо презентувати "Зимову книжку" із Зоєю Жук і читати дітям оповідання. Зразу після того я тікаю, оскільки мушу до ночі добратися додому:
Неділя, 11.30 - християнська сімейна конференція "Сімейний день подяки" в актовому залі Збаразької міської ради. Наш гурт буде співати - тож можете послухати наш спів і моє грання. На конференції будуть чудові спікери, а я вестиму досить цікаву програму. Узагалі, це має бути неймовірний захід, дуже всіх запрошую!
Наступний тиждень будуть просто робочі будні, а далі планується: приїзд Джорджа Маркі в училище, книжкова акція за підтримки "20 хвилин" в інтернаті,зйомки християнського документального фільму (поки секрет, якого) та ще декілька цікавинок. Залишайтеся на нашій хвилі). Усім гарного тижня!

Усе починалося з Різдва… Світ, мрія, віра, радість, майбутнє і… казка.
Письменниця і укладач декількох серій дитячих книжок Зоя Жук розповідає, що саме це дивовижне поєднання – Різдво й казка – і дали початок усім дитячим книго-проектам, що відбулися з її ініціативи.
– Ще з дитинства з усіх свят найбільше я любила саме Різдво, — розповідає Зоя. – Мені подобалось усе, хоч трохи пов’язане з цим святом: колядки, свята вечеря, народні обряди, листівки, вірші, вистави, мультики… Це захоплення довгий час не було усвідомленим, тільки десь років у шістнадцять я раптом це зрозуміла… Уже в студентські роки якось спробувала надіслати на конкурс свою «Казку про справжнє Різдво», і вона посіла І-ше місце. Тоді й почала потроху збирати свою «різдвяну колекцію»: прозові та поетичні твори українських і зарубіжних авторів, анонімні сказання та народні легенди, пов’язані зі святом.
На той час молода студентка-філолог і не підозрювала, що згодом її «золотий запас» спричинить справжню пригоду й принесе тисячам читачів неабияку святочну радість…

( Read more... )

Ти був найкращим. Найнайнайкращим.
І коли хочеться написати багато слів про тебе, то вони всі розмиваються сльозами й розтікаються потічками в свідомості. Оживають спогадами, сміхом, запахом, дотиками, звуками, образами.
Як ти тер колючою бородою мою щоку. Як примушував спати вдень і давав послухати голос у своєму навушнику, як вчив стріляти по мішені й водити машину. Як розповідав про армію і жартувавжартував. Як плакав, коли я хворіла. Як сміявся, коли я ділилася своїми вигадками. Як говорив і співав, як блищали твої очі, як ти переймався, як ти обіймав і кутав в теплий одяг, як віз мене потягом до Тернополя, і як міцно тримав за руку.
Не можу не плакати, не можу не сумувати за тобою. Бо мені тебе дуже бракує. І я так хочу на небі тебе побачити. І так хочу, ось просто зараз, поговорити з тобою. Але я вже не та маленька дівчинка, яка в снах передає Богові записки для тебе...
Для тебе ТАМ немає відчуття часу. То я тут скучаю і скучаю. І щороку пам"ять відкопує нові епізоди з минулого. І ці згадки про тебе так гріють-гріють... З Днем народження, дорогоцінний дєд...

9-10 грудня Тоні Ентоні (триразовий чемпіон світу з кунг-фу та автор книг "Приборкання тигра" та "Крик тигра", а також Джеммі Кід (колишній британський десантник, який став відомим християнським спікером) будуть на Тернопільщині. Ось тут olena_risu виклала повну програму заходів, до яких вони залучені в Україні, я ж дублюю лише локальну програму:

( клікніть, щоби побачити текст програми )

Хто із журналістів ще не зголосився- не акредитувався, пишіть на hudozhnytsya@gmail.com. А ще прошу помолитися, щоби в навчальних закладах до того часу зняли мараторій на проведення масових зустрічей.

Далі - Всеукраїнський Різдвяний книжковий ярмарок у Вінниці
Там буде не лише Тоні Ентоні із автограф-сесією, але й ми із zorianazhyvka - дитячою письменницею та укладачем багатьох дитячих книг та антологій, матимемо авторські літчитання для дітей. І цим також завдячуємо Оленці aka olena_risu.
"Еще одна специальная акция в рамках ярмарки – Рождественские литературные чтения для детей. Детские писатели, авторы рождественских рассказов, изданных в разных украинских издательствах, Зоя Жук и Надежда Гербиш проведут для педагогов, родителей и христианских служителей презентацию книжек про зимние христианские праздники (в частности Рождество и день святого Николая). Также состоится викторина для детей и встреча с христианскими писателями. Дети смогут услышать рождественские сказки из уст их авторов, пообщаться с писателями и получить автограф. Также состоится встреча для журналистов, где авторы и издатели презентуют проект «Книга – лучший подарок: о Рождественских книгах в Украине и мире»." - із прес-анонсу.

Хтось хоче видати цю книгу українською? Я би взялася за переклад.
За цією книгою Дж. Пауел у 2009 році вийшов популярний фільм "Джулі та Джулія". Авторка - молода американка, яка завдяки Джулії Чайлд, кулінарії та своєму блогові за рік перетворилася з канцелярської мишки на успішну письменницю. Тема надзвичайно актуальна в нашому суспільстві ;-). Криза, потреба самореалізації, український шлунок і блоги.
Щодо Джулії Чайлд, то її життя описано на основі її автобіографічної книги "Моє життя у Франції".

Я скаржилася на графік, але тішуся результатами! «Хто сіє зі сльозами, зо сміхом жатиме»…
Сьогодні мала 4 уроки англійської в ПТУ, з двома групами хлопців-слюсарів. Попросила вчительку дати мені найскладніші учнівські колективи — не знаю чого, але я просто кайфую від спілкування з такими підлітками. Перших десять хвилин у кожній групі були стрьомними, а далі було щастя. Ми домовилися так: я пояснюю якесь правило, наводжу приклад (пересіваю смішними історіями для утворення асоціативного ряду), вони уважно слухають. Далі вони задають мені якесь питання, і я чесно відповідаю. Ми ж з ними зустрічаємося (чи зустрічалися минулого року) на психологічних семінарах, тому питань є багато. У тому числі провокуючих. І мені це подобається. І ще… вони слухають, записують!!! (двоє, але вони взагалі вивчають німецьку, а на мій урок випадково потрапили!), а одна група попросила не робити перерви між уроками. Тож ми вчилися і теревенили. Я, мабуть, світилася від щастя. Вони такі кльові. Прийнято вважати, що в ПТУ вчаться невдахи. А я скажу, що в ПТУ вчаться генії! Тільки показати їм шлях…
Була чудесна погода, і я пішла в замковий парк — знимкувати. До речі, мої портфоліо на стоках зростають, а гроші капають! Це взагалі дивовижа, бо я ж не фотограф абсолютно. Але приємно як!
А потім, а потім я пішла на пошту і забрала пакунок від soldaja до Нового року! Похвалюся подарунками вже 1 січня))).
Ланівецькі студенти вже виконують домашні завдання без помилок. Ціла гора перекладів здана, нові казки понаписувані. Про інші зустрічі минулого тижня можна читати статті на Інвікторі та Рукотворах, книжкові рецензії вийшли в журналі «Захід-Схід». Дипломна пишеться, і Еко тут відіграв не останню роль.
А ще — мене вже нічого не болить! Дякую Богові й вам за підтримку!

Ну що, коханий заснув, а сові Надійці хочеться щось робити, але не працювати, тому продовжу писати про перекладені мною книги, оскільки так зацікавила вас ця тема.
Після книги "Багатий тато, бідний тато" я відмовилася перекладати великі книжки, бо знудилася від монотонної роботи, і сказала видавцю, що перекладатиму лише короткі. Наступну книгу для видавництва "Світла зірка" я переклала за день чи два. І це була "Познавая новые грани Бога" Бенни Хинна.
Потім я почала працювати в штаті газети, і мені було не до письмових перекладів, розважалася лише усними та оказійними документними. Проте, др. Дін Сімпсон запропонував мені взятися за книгу Debbie Lamb "Thy Word", і я переклала її російською та українською. Обидві вийшли у тернопільському видавництві "Збруч" у 2008 році. Видавництвом також займалася я, і це був чудовий досвід. Наклад був невеликий, 3000 примірників усього, і в магазинах вона не з"являлася. А я би її порадила читати, це свого роду молитовник, але всі молитви побудовані на конкретних місцях із Писання.
Далі, у тому ж видавництві я частково перекладала і редагувала переклад на англійську путівника по Зарваниці, але книгу мені так і не дали. Тому писати детально про неї не буду.
Після редакції я занурилася в роботу з піаром, спробувала себе на телевізії і побула редактором невеликої газетки, тому перекладати письмово реально не мала часу.
Аж навесні мені запропонували перекласти книгу Edward J. Hoskins "A Muslim's Heart" російською, і я не могла не погодитися. Тут довелося займатися і пошуком видавництва, і купівлею прав - із цією книгою детально читачі цього журналу могли ознайомитися, так би мовити, у процесі роботи. Вона вийде ближчими місяцями у "Книжковій полиці" - саме це видавництво взялося видавати благодійну серію книг про мусульманство. І саме цю книжку я щиро-щиро раджу почитати. Мені було надзвичайно цікаво.
Зараз ми працюємо над проектом ще декількох книжок із цієї серії, і всіх їх я буду вам з повною щирістю радити. А поки - читайте, що є).
До речі, зараз я перекладаю два чудові сайти - і це не менш захоплива робота, ніж перекладати книги. І за різнобарв"ям інформації ніколи не набридає. Якось і їх розпіарю.
А зараз час моститися біля сплячого чоловіка... Надобраніч!

"Бідний тато, багатий тато". Автори: Кіосакі Р., Летчер Ш. Видавництво: "Светлая звезда", 2007, 256 ст. Перекладач Н. Шевченко-Гербіш.
Із анотації: "Головна причина, що люди мають фінансову кризу, полягає у тому, що вони витратили роки на навчання у школі, але так нічого й не дізналися про гроші... У результаті люди вчаться працювати заради грошей, але ніколи не вчаться тому, як змусити гроші працювати на них."
Учора Ігор говорив зі знайомим, і той йому почав захоплено розповідати про книги Р. Кіосакі. Ігор йому, звісно, похвалився, що "Багатий тато, бідний тато" перекладала його жінка, і додав, що це книга, яка різко змінила його життя. Я пам"ятаю той період, коли він, як очманілий, намагався мені відкрити очі на світ, у якому ми живемо, просив прочитати книжку (з жовтою обкладинкою, яка, як виявилося, була піратським перекладом), я почала і... так і не зрозуміла суті. Терпіти не можу отих популярних книжок, які в цікавій формі вчать, як жити. Аж тут мені подзвонили зі "Світлої зірки" й запропонували перекласти українською бест-селлер. Звісно, я погодилася. А тоді усвідомила, що працюватиму над перекладом книги, яку так просив мене прочитати мій чоловік.
Мені було 18, то був мій перший письмовий переклад і я нічого не тямила в економіці, а ще в нас не було інтернету з гуглом. Коли хапав ступор на складних реченнях, я брала російський піратський переклад. Вивилося, що складних речень, або навіть абзаців, або навіть сторінок там просто немає. Поспішали люди. Але суть не в тому. Суть у тому, що я таки зробила це тоді. Звісно, якби то було зараз, то зробила би краще, на той час мені бракувало професіоналізму й досвіду. Але книжка таки повпливала на мене й на моє розуміння світу. Можливо, не так кардинально, як Ігорове - у мене й виховання не було стандартним, але все ж. Дуже раджу. Її можна купити на багатьох книжкових сайтах. Тільки не закидайте мене, перекладача, гнилими помідорами. Бо не розповім вам про наступні свої роботи))).

Недавно писала, що відчуваю передсмак натхнення і вибуху творчості. Передсмак став смаком, і творчість зайняла більшу частину часу. Оповідання-казки-вірші виливаються, і якість редагуватиметься потім, коли цей потік ідей мине, а поки що - наповнення... Понеділок-вівторок майже весь час творила, а в проміжках - працювала. Знаю, тепер треба буде "розплачуватися" за ту розкіш до кінця тижня й далі, але воно того вартувало... А ще в нас тепер нове правило: щовечора ми з Лакі вирушаємо зустрічати Ігорчика з роботи, а потім утрьох бродимо тихими туманними вуличками. Зовсім трохи, бо голодний і змерзлий чоловік прагне до теплого затишного дому... Але так багато дають ті короткі прогулянки!
Сьогодні я почала "розплачуватися": встала дуже рано, взялася за переклад - з шоколадом, смачним чаєм (зелений із червоною волошкою і суницею - мммм) і добрим різдвяним рок-н-ролом. В обід чекала на Вірочку (fajno ), збігла поставити воду на чай для дорогої гості, аж тут... поштарка принесла посилку від Олі (olcja ), у якій дві чудесних книжечки, одна з них - омріяна, з книжкового віш-лісту! Юстейн Гордер "Замок у Піренеях" та "У дзеркалі, у загадці"! А ще Оленка (sharhovska_ol ) сьогодні написала, що вишле мені "Людвигові Хитрому - ура, ура, ура!" для сумно-рецензії! Радостям моїм немає меж. І наче ж таке просте, провінційне життя проживаю, але яке ж тепле й радісне!

Недавно знайома з недовірою говорила про наших спільних друзів, молоду щасливу сім"ю, мовляв, не буває так добре, як вони про це розказують, мусить і в них бути якась біда. Мене це вжахнуло. Ну й уявлення в людей. Мені також колись щось схоже сказали про наші стосунки: ви, певно, такі щасливі й закохані лише на людях. Я тоді посміялася, а потім, обдумавши, злякалася. Хтось дуже постарався, щоби уявлення людей про щастя, тим паче про щастя в сім"ї, було дуже хибним.
Я теж свого часу боялася виходити заміж, боялася сім"ї. Якби не те величезне кохання і зелена юність, можливо, і не наважилася би. Жила би за стереотипами й пліткувала з такими ж самим нещасними подругами, що заміжні лише на людях щасливі. Але, слава Богу, за чудові сім"ї, які багато років щасливі в шлюбі й разом служать Богові - вони ділилися своїм щастям і надихали. Тому і я хочу поділитися деякими спостереженнями.
Коли людина близько з Богом, то абсолютно нормально, що вона щаслива. Ненормально - якщо вона нещасна. Якщо сім"я побудована на Бозі та коханні - вона щаслива! Не можу передати всю глибину й повноту щастя таких стосунків - у кожного вона різна, але її однаково не можна описати.
( з досвіду )
Я писала це для однієї чудової людини, але сподіваюся, іншим також це принесе користь. Щасливі заміжниці, ану долучайтеся і доведіть, що я говорю правду!

"Або котра жінка, маючи десять драхм, і як одну загубила, не засвітить світла, не замітатиме своєї хати й не шукатиме її старанно, поки не знайде? А, знайшовши, скличе подруг і сусідок і їм каже: Радійте зо мною, бо я знайшла ту драхму, що була загубила. Отак, кажу вам, буває між ангелами Божими радість над одним грішником, що кається.” Лук.15:8
Недільний ранок, як і тиждень, видався неймовірним. Поївши, ми збиралися трохи відпочити, і тут я намацала пальцями голу мочку вуха, де мала бути сережка. Я не маю особливо трепетного ставлення до прикрас і золота, проте це була особлива сережка - подарунок свекрухи на весілля, яка пасувала до моєї заручальної каблучки. Я дуже-дуже любила її ще й тому, що цей подарунок вибирав мій чоловік, тоді ще - наречений, і вона була насправді мені до смаку.
І як не дивно, паніки, смутку, подратування не було. Крутилося в голові запитання: хіба може такий благословенний тиждень закінчитися так неприємно? Мабуть, ні. І ще чомусь стояла перед очима ця історія з жінкою і її драхмою - тоді ж вона завершилася гепі-ендом!
Ігор був певен, що не знайдеться. Я гнівалася на себе за цей спокій, який можна назвати безалаберністю. А потім - я таки знайшла сережку, помолившись і довіривши все в Божі руки. Найцікавіше, що в мене таки була нагода поділитися радістю з подругами й сусідками - на жіночому служінні. А коли повернулася додому, де було чоловіче служіння, дізналася, що знайшлася ще одна "драхма" - мужчина, який був вранці на служінні, прийшов і покаявся.

1. Моє оповідання "Боже зерно" з"явиться на сторінках "Зимової книжки" (укладач - Зоя Жук). Учора Зоя провела для мене урок із письменницької майстерності, за що я їй безмежно вдячна. У голові просвітліло й з"явилися нові задуми.
2. Сьогодні була на майстер-класі з репортажної фотографії В. Бурми, великого фото-генія і мого колишнього співробітника. Узяла його книгу й вирішила писати про нього велику статтю.
3. До речі, про статті - учора Світлана Кучеренко зробила мені комплімент щодо цієї: "Копіюю як приклад для своїх студентів", а сам коваль сказав, що його майстерність кувати залізо в порівнянні з моєю плести слова - ніщо))). Навіть усвідомлюючи всю перебільшеність цих похвал, все ж дуже надихнулася ними. І збираюся писати багато - знову.
4. Купила книжку Умберто Еко про дипломну й тепер сподіваюся, що й цей нудний науковий документ тепер запахне творістю.
5. Узагалі, зараз до творчості спонукає все: і мої студенти, які вже (!) роблять свої перші успіхи, і гори перекладу - які виявляються цікавими, і духовні пошуки, і томик оповідань О.Генрі щовечора, і навіть те, що на сім"ю зараз залишається менше часу - але ми його краще та ефективніше використовуємо.
6. Ну а зараз я закрию жужу й буду творити кохання, музику, затишок і смачні чаї. Усім гарних вихідних!

Книгу можуть читати всі: чоловіки будуть захоплені, жінки - зворушені. Вона однаково міняє свідомість тих, хто наважиться читати. Про буддизм і християнство, шляхетне кунг-фу і дріб"язкові бійки. Великий спорт, великі гроші, великі втрати, великі злочини, великі зміни. Найсильніший момент у книзі - вона справжня. Ніяких вигаданих героїв чи доданих для драматизму епізодів. Просто життя - у тих його виявах, з якими знайомляться лише найсміливіші.
Тоні Ентоні, триразовий чемпіон світу з кунг-фу та його автобіографічна повість. Місце дії - ринг. Минуле vs Майбутнє. "Я спробував вирватися, але він міцно тримав мене..." - написано в книжці. Хто кого?
Оце вже потрібно прочитати. А потім задати запитання особисто автору, в обличчя. І знайти свою відповідь. Тигр, дракон чи Лев із коліна Іудиного?

Деталі для тернополян щодо зустрічі з містером Ентоні - тут.
Безкоштовна електронна книга для блогерів - читати тут. 

( стаття ) Публікувалася: "Вільне життя", "Рукотвори", "Місто.

Втомилася. Пауза на горнятко чаю і жужу. Де моє затишне літо? Валяння на гамаку, сонні прогулянки й 2 робочих години в день... Ех. Але кожен час має своє прєлєсті, і я збираюся насолоджуватися на повну кожною з них.
Дні прошмигають повз у дикому темпі: усе за графіком - жорстким, тісним, безжалісним.
Понеділок: проектна робота - домовлятися про зустрічі, планувати графіки. Свої і чужі. Тішить лише, що тут це командна робота, і що є чудовий куратор - olena_risu. Не забути написати листи студентам, викласти новий матеріал, щоби не розслаблялися. Час для сім"ї, хоч трохи почитати. 
Вівторок - переклад сайтів. Написання частини дипломної. Затирання недоробленого колись. Частина статті про чудову дитячу письменницю - перелопачення гори матеріалу. Не забути про листи.
Середа - відрядження-інтерв"ю. По дорозі даю коментар газеті про Тоні. Уточняю деталі. Перевіряю статтю на слух. Інтерв"ю. Повертаюся в Тернопіль, вибираємо з коханим мені зимову куртку. На щастя, у дитячому відділі, економить купу грошей. Але їх все одно не вистачає на покупку шапки. Доведеться їхати ще раз. Їдемо в Збараж - домашка. Коротка прогулянка нічним містом, розмови. Чоловік засинає - я, потулившись до нього, стаю, читаю книжку, систематизую матеріал статті.
Четвер - з самого ранку кипить робота: прання, стаття, опрацювання фоток, листи студентам, терміновий переклад, підготуватися до викладів у суботу. А, ще вчора сказали, що в неділю буду проповідувати в церкві. Підготувати проповідь. Прибрати дім.
П"ятниця - Тернопіль на цілий день: ранок - майстер-клас по фотографії, далі ціла купа побутових дрібниць. Вечір - їдемо додому в Збараж, у нас співанка, молитва.
Субота - Ланівці, курси. Вечір - з коханим, і хоч годинка для фотографування предметки.
Неділя - служіння: співаємо, проповідую, спілкування. Ввечері - жіноче й чоловіче служіння. Виспатися. Тоді буде знову понеділок.

Нє судітє мєня строго! (с) 

До уваги журналістів, літературних критиків, читачів і просто цікавих тернополян:
9-10 грудня Тоні Ентоні матиме декілька цікавих проектів у місті та області.
До програми входять: прес-конференція, зустрічі зі студентами вузів, ПТУ, школярами.

Тоні Ентоні - триразовий чемпіон світу з кунг-фу, автор книг "Приборкання тигра" та "Крик тигра" (перекладених на 30 мов). Людина з фантастичною біографією і великими планами на життя. 
Звісно, такому не сидиться на місці. Тоні багато подорожує, спілкується з молоддю і журналістами. Він вірить, що його історія може щось змінити в житті інших людей. Найцікавіше, що робить він це не задля власного піару. Цей незвичний спортсмен і мандрівник позиціонує себе як християнина, для якого віра - не просто спосіб самому бути щасливим, але й засіб, щоби зробити щасливими інших.
Звісно, його постать дещо суперечлива, а біографія провокує цілу купу запитань. 
Але тим, хто захоче особисто поговорити з ним про це, дуже пощастило. Саме тому, що він любить відповідати. І він буде в Тернополі.
Журналісти, можете починати зголошуватися на прес-конференцію з Тоні Ентоні за адресою hudozhnytsya@gmail.com. Остаточний розклад має з"явитися наступного тижня, але один бонус можна вже пообіцяти: після прес-конференції Тоні проведе автограф-сесію.

Роботароботаробота. Тонни роботи. Гарячий чай-кава, суворе планування і багато сну. Надихають хіба що спогади про затишок і радість учорашнього вечора й передсмак вечора сьогоднішнього, романтична сніжно-туманна картинка за вікном і усвідомлення, що післязавтра - вихідний. Завтра маю проводити курси англійської в Ланівцях (сусідній райцентр). А поки - ріжуться аж три зуби мудрості, це будить мене серед ночі, але не заважає спати до обіду. І ще - декілька незавершиних проектів і перекладів, які вже не можна відкладати, і дипломна. Гори перелопаченого матеріалу.
Хоча, навіть у цій буденності трапляються дива. Майже щовечора. І хочеться розповісти про них, а потім вирішую, що не буду. Бо той невимовний настрій, коли здається, що навколо дзеленьчать тисячі срібних дзвіночків, не передасиш словами...
А щойно прийшло повідомлення про чергову загадкову посилку.

Давні читачі цього журналу пам"ятають, що навесні я мала нагоду близько познайомитися з дітками Збаразької школи-інтернату для дітей із захворюванням на туберкульоз (статтю про них можна прочитати тут). Тоді ж і народилася ідея подарувати цим діткам книжки - хоч якусь розраду. До ідеї долучилися читачі цього журналу, і вона розрослася в широкомастшабну акцію. Не буду повторюватися, просто дам посилання на три етапи втілення: перший, другий, третій.
Я сама була вражена масштабами: ми мали змогу навіть поділитися з іншими інтернатами! Єдине, що не втілилося - ми так і не подарували книжки для бібліотеки, оскільки вирішили, що діткам приємно буде отримати власну книжку. Але книжки продовжували надходити. І... продовжують. Сьогодні я отримала пакунок від vent_de_la_mer - молодого письменника, що живе в Канаді (точніше від його імені надіслала його родичка Олена, за що їй величезне спасибі!) з книжками! 
Якби не карантин, я зараз би знову проходила практику в інтернаті. Сподіваюся, я ще встигну це зробити, коли він закінчиться. У будь-якому випадку акція буде. З нетерпінням її чекаю. Адже таких щасливих очей дітей, як ці, коли їм передають такі несподівані подарунки, годі знайти. Дякую усім, хто підтримував цей чудовий проект. Ви - молодці, насправді.

Книга: "Agnes Grey" 
Автор: Anne Brontё
Видавництво: Penguin Books, 1994 (first published in 1846), 302 pages. 
Ще відколи я дочитала "Хороші дружини" Л.-М. Олкотт, мені хотілося прочитати щось таке, щоби просто надихнутися здоровим сімейним щастям.
Мені подобається, коли в книжці є розумні, тверезомислячі герої з чіткими моральними принципами. Подобається, коли вони досягають чогось, не жертвуючи цими принципами. Подобається, коли любляча сім"я - це насправді місце, де вони знаходять напрямок. Подобається, коли вони мудро й із радістю будують цю сім"ю.
А ще подобається, коли Бронте. Будь-яка із сестер. Дуже їх люблю. Восени я читаю саме їх... І не тому, що класика, і не тому, що багата мова, і не тому, що це вже традиція. А тому, що глибоко і те, що треба. Те, що будує. Не буду переповідати сюжет або навіть казати, закінчилась історія молодої гувернантки гепі-ендом чи ні. Читайте самі. Воно того варте.
Не зважайте на моралізаторство чи особливий вікторіанський стиль - навіть якщо це вам не до смаку. Не шукайте екшену, бо його там немає. Не намагайтеся посперечатися з авторкою і довести їй якийсь із набутків фемінізму. Безперспективно.
Ну а я отримала справжню насолоду від прочитання, чого й вам бажаю.

Сьогодні я знову була надворі! Яке це щастя, після майже двох тижнів безвилазного сидіння вдома, знову дихати свіжим повітрям! 
Люди в масках... Любі мої, не носіть маски надворі, лише в приміщенні, про це говорять лікарі, не забувайте. Усі такі насторожені. Я не можу з"явитися на людях через цю істерію, щоби не кахикнути й нікого не налякати. Не люблю, коли так. І все ж... Молимося, щоби біда обійшла стороною. Телефонують давні друзі, приходять смс-ки про те, що збираються люди на молитву. І це вже добре. 
Надворі сіро, але все ще дуже красиво. Тому потрібно частіше гуляти, більше пити всілякої смакоти (zorianazhyvka розповість вам рецепти) і молитися. І все буде дуже добре!

Більшість із вас знає, що поки springfrom із коханим їздили в свою романтичну подорож, їхня донечка була в нас і дарувала нам купу радості. І коли Лесюньку забрали, мені хотілося сісти й плакати. Аж поки я не згадала, що Оксанка залишила нам пакуночок hand-made шоколадних цукерків із Львівської майстерні шоколаду. Вони неймовірні! І шоколад лікує, чесно. 
Тож після нього можуть бути лише приємні новини.
Грипо-істерія почалася, і я не поїхала з Оленкою до Летичева (на щастя, у мене ще було кавове драже в шоколаді від Оксанки), проте чоловік серйозно взявся за моє лікування - і вуаля, я вже здорова!
Як вчасно я захворіла, до речі. А то ж в мене намічалася купа поїздок і зустрічей, і хто зна, що би я там могла підхопити.
З листопада маю місяць педпрактики в інтернаті. І 2 нові робочі проекти, якими я дуже тішуся. Я знову викладаю англійську і я знову в піарі! Звісно, переклад і журналістику ніхто не відміняв. Як і написання дипломної, курсової і контрольних. Але нічого, розберемося. Аби здоров"я. І шоколад. 
А ще ми вчора дивилися "Різдвяну листівку". Чудовий фільм, не пропустіть. І слухайте зі мною різдвяне радіо - бо це ах як прекрасно. І не дуже ведіться на ту істерію - як казалаmerezhyvo - їжте, моліться і любіть. Цілуйтеся, танцюйте і тіштеся. Помагає.

«Життя у нашому великому місті стало абсолютно нестерпним. Промисловий район з його брудом, гамором і абсолютно нездоровим повітрям вже сидів всім нам у печінках. Дітки росли в крихітній совковій квартирі, не маючи навіть де побігати й побешкетувати, і не лише через її манюсінькі розміри, але й тому, що звук поширювався будинком так, що жителі цілого під’їзду одразу починали товкти по батареях, як тільки що. Ти ж знаєш… А дитячий майданчик був настільки захаращений брудом, що… Одним словом, усім, що могло запропонувати нам велике місто, і Остап, і малі, і я вже були ситі по горло,» — писала Світлана листа до давньої подруги, сидячи біля великого вікна, що виходило на золотий осінній сад. — «Що у нас було? Десять років подружнього життя, двоє синів, безперспективна нудна робота й нелюблене рідне місто. Інколи така втома від буденного життя плюс залишки молодого пороху в порохівницях спонукають людей до кардинальних змін. Ось і ми не втрималися…»

Не втрималися — і давні мрії занесли Остапа зі Світланою до маленького містечка на Західній Україні.  

 

9 человек в Тернопольской области умерли от неизвестного вируса

Врачи констатировали, что семеро людей в Тернопольской области и ещё двое в самом областном центре умерли от вируса, который напоминает грипп или ОРВИ. Начальник главного управления охраны здоровья Тернопольской облгосадминистрации Богдан Оныськив сообщает, что все умершие были молодыми, физически здоровыми людьми.

Для этого времени года и сырой, дождливой погоды характерные частые вирусные заболевания. Но недавние случаи свиного гриппа вызвали нешуточную общественную панику. Слишком много смертей за одну неделю только усилили страх людей.

— Впервые за свою историю Тернопольский государственный медицинский университет имени И.Я. Горбачевского закрыли на карантин, — говорит Петр Романович Сельський, начальник учебно-научного отдела независимого тестирования знаний студентов, доцент кафедры патологический анатомии этого университета. — Но руководство учебного заведения надеется, что уже через неделю карантин снимут. Хотя пока никто ещё ничего не может обещать.

( дальше )

Що таке стокова фотографія? Коротко - це заробіток на своєму хобі. На "хлопськи розум": існує система фотобанків, на які завантажують свої фотографії фотографи зі всього світу. Видавництва, рекламники та дизайнери звідти їх скачують. За гроші. Символічні. Але оскільки діє правило "royalty free" (за авторськість не капає гонорар, тобто продається саме зображення без авторських прав на нього), то фотографію можуть купувати безліч разів. Із 1 долара фотобанк платить фотографу 0,3 - 0,6%. Так що зручно всім: фотобанкам, покупцям і фотографам.
В Україну гроші висилають чеком, коли назбирається сума, вища за 50$. Одне і те ж зображення можна подавати на різні стоки, якщо при цьому ви вказуєте, що ви завантажуєте не ексклюзивне фото (чи вектор). На кожному фотобанку є конкретні вимоги, відповідно до яких вони відбирають фотографії для себе. Не забудьте ознайомитися. Квіточок і ваших домашніх тварин вони не потребують. Якщо є обличчя людей - має бути їхній дозвіл на продаж фотографії.
Ще. На стоках діє реферальна система.( далі )

У продовження теми. Найкращі умови для втілення:
1. жінка (ще краще - заміжня)
2. зі зручним робочим місцем і наявним комп"ютером і швидкісним інтернетом.
3. з досвідом роботи на фірмах у галузі, у якій планує працювати.

Які професії "приживуться" вдома?
1. Журналіст-фрілансер (якщо це провінція, то власкор столичної газети). Виїзди нечасті, але дуже приємні. Особливо, якщо працівник сам обирає тему.
2.  Письмовий перекладач.
3. Літературний редактор/коректор.
4. Репетитор.
5. Он-лайн консультант.
6. Сценарист.
7. Дизайнер, художник.
8. Програміст.
9. Стоковий фотограф.
10. Масажист.
11. Швея, кравчиня, модельєр.
12. Письменник, літературний критик.
13. Приватний бухгалтер, юрист-консультант.
14. Перукар, стиліст, майстер манікюру-педікюру.
Список можна продовжувати.

Тиждень хворію. Уже значно-значно легше, але кашель не покидає. Набрииид. І Лесюнька хворіє, тому все заплановане і те, що наказала робити її мама, враховуючи 40 розових кустов, відмінилося. Ми цілими днями валялися в ліжку, реготали й робили спроби лікуватися. Ігорчик вчора ставив мені на груди гарячу картоплю, а сьогодні я збираюся видудлити багато гарячого вина з медом. Бо відлюдний тиждень був нестерпним. У неділю вийшла хіба на домашню групу, яка проводилася в нас, а ще дуже потішили дорогі гості й Лесюнька. 
А сьогодні я вже була надворі - відтягувати фотографування Юлі Ціхоляз було б уже негарно. А надворі класична така осінь: розпечене золото й сірий дощ. І повітря мокре й м"яке. Я насолоджувалася кожним кроком. Перший кілометр. А далі почав дусити нестерпний кашель, і йти стало важко. І все ж... Містечко таке зараз невимовно красиве... Відчуття англійської романтики. Мряка за вікном, вогонь у грубко-каміні вдома, і так, "Agnes Grey" by Anne Bronte - куди ж восени без британської класики?
А Юлечка виявилася такою неймовірною... Жвава, смішнюча... Вона одразу пішла до мене на руки й довго щось щебетала. Precious kid. Так і хотілося з нею бути й бути. Але її бабуся з мамою поспішали на роботу, мене вдома чекала Лесюнька...
У поштовій скриньці промокли 2 журнали, тож довелося розкласти їх на батареях. З приємного ще - мені абсолютно неочікувано поступили чудові робочі пропозиції - викладати англійську в сусідньому містечку раз на тиждень за дуже високу оплату, та й olena_risu підкинула просто чудові справи, за що я їй дуже вдячна. А поки - розгребтися зі старими завалами роботи й нарешті видужати...
І ви не хворійте!

Якось уже банальною стала фраза «нічого не віщувало біди». Але чомусь саме так воно часто трапляється. У родини Ціхоляз зі Збаража був звичайний ранок: готувався сніданок, діти безжурно гралися… Один неправильний рух і на трирічну дівчинку виллявся окріп. За вереском дитини батьки не одразу зрозуміли, що ж трапилося. Одне було ясно: те щось насправді жахливе. Маленьку Юлю Ціхоляз терміново доправили до Збаразької міської поліклініки. Лікарі, як могли, надали дівчинці першу медичну допомогу й відправили її до Тернополя. Констатувавши страшне: у дитини 70% опіків. Якими були шанси на виживання? А шансів ніхто не зважував. Усі боролися всупереч страшним прогнозам. І сподівалися дива…
Батьки, родичі, лікарі, знайомі, сусіди, друзі… Маленьке містечко, де новини ширяться зі швидкістю телеграми, збурилося: у церквах вимолювали Божого милосердя, а хто міг, помагав матеріально. Парафіяни збаразької Покровської церкви зібрали щедрі пожертвування.