You are viewing hudozhnytsya

Мій Мольберт

осінь
Мене звуть Надія Гербіш (більше люблю, коли кажуть Надійка:-)), а цей блоґ - такий собі особистий простір для розмахування пензлями. Якщо коротко, то: християнка, невиправна оптимістка, щаслива дружина, мама дивовижної дівчинки, письменниця, перекладачка, пригодошукачка й мандрівниця. Уперто вірю в дива, викладаю історію світової літератури, люблю каву й живу в маленькому галицькому містечку. Більше про мене можна прочитати в профілі. Ось майже біографія у цифрах :-) Записи й світлини - мого авторства, якщо не вказується інше. Каталог фоторепортажів із подорожей Великим Світом тут. Додаючи в друзі, напишіть щось про себе, добре?

Дорогою ціною

prayer
Одного дня я розповім цій маленькій дівчинці, що її щастя було надбане дорогою ціною. Що її майбутнє, її безпека, її надія, її душа були виборені на хресті Божим Сином. Я розповім їй, що Ісус Христос прийшов на цю землю як людина, звершив своє служіння в покорі, помер, воскрес і вознісся на Небеса, щоби вона могла отримати прощення гріхів, отримати спасіння і стати частиною Його тіла, Його Церкви. Мої найпалкіші материнські молитви про те, щоби голгофська жертва в житті Богдани була недаремною.
books
Дуже рідко ділюся тут своїми художніми текстами. Але чомусь саме зараз, саме цією казкою хочеться поділитися. Оці Їжаки мені дуже полюбилися і пишуться,пишуться...
Свято для мамиCollapse )

Історія нашого Дива

love
Нашу донечку звуть Богданою не просто так. Відколи я дізналася, що вагітна (і ще до того, як нам сказали, що ми чекаємо дівчинку), в голові крутилося красиве, лаконічне ім’я Дана. Я розповіла чоловікові, він замислився на трішки й відповів, що цю дитину Бог нам дав дивом. І що він хотів би, аби навіть її ім’я розповідало про це. «Богдана», - сказав Ігор. Відтоді я саме так подумки до неї зверталася.
Через місяць ми відсвяткуємо восьму річницю нашого шлюбу, а Богданці за кілька днів буде три місяці. Ця дитина не просто довгоочікувана – вона народилася всупереч багатьом факторам. Якби українські слова уміли бути такими ж об’ємними в своїй сутності, як давньоєврейські, я б неодмінно назвала нашу донечку «Диво всупереч».
продовження історіїCollapse )

Посвячення дитини Богу

love
Тоді поприносили діток до Нього, щоб Він доторкнувся до них, учні ж їм докоряли. А коли спостеріг це Ісус, то обурився, та й промовив до них: Пустіть діток до Мене приходити, і не бороніть їм, бо таких Царство Боже! Поправді кажу вам: Хто Божого Царства не прийме, немов те дитя, той у нього не ввійде. І Він їх пригорнув, і поблагословив, на них руки поклавши.
(Від Марка 10:13-16)
У різних общинах це називають по-різному: благословення, омолитвування, посвячення дитини Богу. У кожному разі, це дійство, коли батьки приносять своє дитя до храму й довіряють його Господу, а служителі церкви разом з усією громадою благословляють дитину в молитві. Сьогодні таке свято було у нас. Ось один веселий фотодоказ :-)

Magic moments

tea
Ці моменти такі ніжні, такі невагомі, такі наші, що вряд чи хтось, окрім нас, зможе збагнути глибину їхньої чарівності – і все ж деякими з них нестерпно хочеться ділитися, щоб не луснути від зворушення і гордості.
Учора ми з Данусею гуляли неповну годину, поки вона не захотіла їсти (невже є десь на світі діти, які можуть гуляти кілька годин поспіль, не оглушуючи цілу вулицю?). Дорогою ми зустріли чудову жінку, нашу дільничну лікарку, тож, проводячи її, зайшли доволі далеко. Коли Дана почала кричати, я пришвидшила крок майже до бігу, сподіваючись, що калатання возика по вибоїстих дорогах її заколише. Та де там. Наша дівчинка твердо знає, чого хоче, і не ведеться на замінники. Попри те, що плаче вона рідко й лише у справі, поки її дуже конкретне бажання не буде виконане, дівчинка не вгамується. Тож вона кричала, я бігла, зупиняючись кожних кілька хвилин, щоби взяти її на руки й пригорнути. Тоді крик на кілька митей стихав. Але додому все ще було далеко, і коли дитина починала кричати знову, я була ладна роздягтися просто на вулиці, сісти на обочині й нагодувати її. Потім, звісно, зважувала, що це не в її найкращих інтересах, і бігла далі.
Не роззуваючись, я, нарешті, забігла в кабінет (до спальні ще треба було б пробігти коридор!) і приклала малечу до грудей. Так ми й напівлежали, кайфуючи: Дана нарешті отримала те, що хотіла, активно прицмокувала і муркотіла від задоволення; я обіймала її, дивилася на найпрекрасніше створіння в світі, яке погладжувало своєю крихітною ручкою мою руку й час від часу хапалося за мій пальчик. Я поглядала на стелю в екстазі й голосно сміялася.
Аж тут Дануся випустила пипку, подивилася на мене, сказала «Ку!» і теж весело засміялася. І те «Ку!» так нагадувало вдоволене «дякую», а усмішка була така невимовно солодка, що я… Але ні, не напишу, що я. Бо оці magic moments так просто не опишеш словами.
А сьогодні на вулиці вітряно, ми з Данусею нікуди не йдемо, ніжимося на ліжку в своїх піжамах (у нас обох піжами в кумедні блакитні сердечка), чеберяємо ніжками, дуетом аґукаємо і сміємося. І мені не віриться, що є в цьому світі щось цікавіше й приємніше.
P.S. Ну й дві крихти з інстаґраму. Перепрошую за недоладне кроплення - телефонофото такі телефонофото.
books
Хвилювання останніх місяців прокралося навіть у казки. Тепер дружній родині Їжачків доводиться проходити серйозніші випробування, а світ навколо неї вже не видається аж таким безхмарним. І все ж, разом із хвилюванням, там з"явилася нова віра. Та сама, що всупереч. І від того якось особливо тепло всередині.
Інколи увечері, коли Данусин татко приходить додому й бавиться зі своєю дівчинкою, а мені випадає крихта "вільного" часу, я перекладаю одну зі своїх улюблених дитячих книжок українською. Дуже сподіваюся, колись мені таки вдасться завершити цю роботу й вона тішитиме багатьох малесеньких дівчаток і їхніх матусь.
Між тим, зараз виходять казки, написані раніше. Весняні, літні й осінні пригоди Мишенятка писалися, коли Дануся ще танцювала мені в животику. Я хотіла присвятити "Пригоди у весняному саду" їй, але тоді подумала, що до створення цих книжок Віка, неймовірно талановита художниця, доклалася ніяк не менше, аніж я. Тому весняні пригоди Мишенятка присвячені аж трьом чудовим діткам: Богданці й двом синам художниці, Івану й Тимофію.
А ще в березневому "Пізнайку" вийшла казка, котра писалася вже тоді, коли Дануся народилася. Тамтешні малюнки такі добрі й зворушливі... Це таке щастя - спостерігати, як твої казкові персонажі раптом оживають. І мені вже так хочеться познайомити Данусю з ними! Адже ця дівчинка - нескінченне джерело натхнення для мене. І моє величезне Диво.
+++3+++Collapse )

Всупереч

prayer
Останні місяці маю відчуття, наче я – велика й незграбна кам’яна брила. І час до часу з мене – так само незграбно – відпадають великі пласти під інструментами Майстра. До роботи над деталями ще ой як далеко. І ще навіть не зовсім зрозуміло, якої форми буде скульптура. Але шматки каміння спадають, і стає легше дихати. Стає просто легше.
Одне з важливих слів зараз – усупереч. Радіти всупереч. Не хвилюватися всупереч. Вірити всупереч. Дочекатися всупереч. Молитися за ворогів. Довіряти Богові найрідніших. Не боятися всупереч. Помічати дива. Всупереч, всупереч.
Церква і церковна спільнота стали для мене важливими, як ніколи. Лише там відчуваю, як повертається тверезість. Всупереч усім новинним потокам. Саме там великі пласти під інструментами Майстра падають так легко. Саме там, навіть почуваючись великою і незграбною кам’яною брилою, відчуваю захист Скелі.

Мітки:

Трохи життєствердного

love
Показувала вже у ФБ, покажу ще й тут. Історія про дівчинку, яка не любить носити шапки :-).
Точніше, не всілякі шапки. Саме ця от їй не сподобалася. А одягти треба було: бабуся подарувала костюмчик і хотіла фото внучки в ньому. Здається, ці фото прекрасно ілюструють дівчинкину цілеспрямованість: вона чітко знає, чого хоче й чого не хоче, і "загалакати" її чимось іншим не вдається :-).
Ну й життєствердна вдячність: поштові скриньки тішать прекрасними листівками й пакуночками для Данусі - з різних міст, країн і навіть континентів :-). Найчастіше там цікаві книжки та красивий одяг. Ще б пак - розумниця і красуня ж росте! Дякуємо вам!!!
До речі, сьогодні прийшов і мій подарунок для донечки - п'ять чудесних книжок однієї з моїх улюблених авторок Лори Інґлз Вайлдер. Але, здається, про життєствердні книжки, особливо актуальні в цей складний для українців період, доведеться писати окремо. А що читаєте своїм дітям ви?

корвет «Тернопіль»

prayer
6 років тому 23 лютого ми приїхали в Крим зовсім рано. Нас зустріли з усмішками, нагодували гречкою із м’ясною поливкою і салатом «олів’є». Нам розповідали легенди моря, смішили, давали «слухати дельфінів», роззиратися довкола, мити палубу, бавитися з кішкою і великим добрим собакою, міряти військову форму. Я пішла в душ на кораблі, але спросоння взяла з собою лише зубну пасту. Мила голову нею, та ще й холодною водою – не знайшла кран з гарячою, а кликати моряків було ніяк. Коли ми повернулися, я написала величезну статтю на газетну передовицю про чудових, неймовірно світлих і сміливих хлопців, що служать там. Війна тоді здавалася історичною вигадкою, а військові кораблі в морі – виключно романтичними прикрасами.
А сьогодні на корветі «Тернопіль» готуються до штурму. Господи, Господи, Господи. Будь ласка…

"Люблю каву"

reading
Скринька сьогодні потішила новим числом чудового журналу "Люблю каву". На сторінках, серед іншого, огляд краківських кав'ярень від світлого Святика й наша з Олею Герасименко затишна розмова про каву і любов :-). І як приємно було побачити вітання редакції з народженням Данусі! Дякуємо дуже!

*

мамині молитви

love
Коли я була ще зовсім маленькою, мама почала молитися про мого майбутнього чоловіка: щоби він був добрим, любив Бога і любив мене. Ще вона хотіла, аби він був старшим на 7 років і походив із села. Бог почув її молитви - у мене є мій дивовижний Ігор. Родом із Синяви, старший на неповних 7 років.
Тепер я молюся про щасливу долю для Богданки. Щоби її життя було цікавим, радісним, сповненим чудес і любові. Я знаю, Бог чує материнські молитви.
У щоденнику, який пишу про неї і для неї (перша усмішка мамі, перша усмішка татові, виросла з моєї улюбленої піжамки etc.) кожен запис завершується зізнанням у любові й молитвою вдячності. Не тому, що я їх так планую. Просто щоразу, записуючи її досягнення, я не можу не розповісти їй, як багато вона для нас із татом значить, як сильно ми її чекали, який добрий Бог, що подарував її нам.
Ну й фото сьогоднішньої Богданки (нарешті я, рожевоненависниця, ггг, одягла її в рожеве й побачила, що не такий то вже кепський колір))). А під катом - фотографії моєї матусі й моєї доні.
*
+1Collapse )

Mar. 11th, 2014

prayer
Сьогодні на тернопільському майдані буде молитва за мир (ох, як же я хочу, щоби слова «мирне небо» знову звучали пафосно і заїжджено!). Ігор піде туди, а ми з Данусею тимчасом будемо прогулюватися тихими збаразькими вуличками й молитися разом із ним – і сотнями інших небайдужих.
Наші сонні вулички – з жахливими вибоїнами на дорогах і простими будинками, з підсніжниками у садках, лінивими котами і яскраво зеленими газонами, привітними сусідами і гавкучими собаками – бачилися мені раніше такими нудними, такими звичайними. Маленький провінційний світ, де, здається, ніколи нічого не відбувається. А тепер я так хочу, щоби вони залишалися саме такими…
На фото – минулорічний Ляйпциґ. Бо фотографування сонних вулиць досі якось не надихало :-).
reading
Незабаром на полиці книгарень потрапить весняне продовження казки про Мишенятко. Воно писалося, коли Богданка жила в мене в животику, я називала її Танцівницею і мріяла про те, як колись ми разом складатимемо казки.
Ну а поки я пишу казки, коли моя Танцівниця солодко спить, як от зараз. Усі вони - про дружню Їжачу родину, котра мені особливо полюбилася. Дасть Бог, перша, різдвяна, частина вийде взимку у "Видавництві Старого Лева".
Але пригоди Мишенятка не завершуються! До друку готуються ще дві казки про цього зворушливого малюка - літня й осіння. У всіх чотирьох частинах - малюнки моєї улюбленої дитячої художниці й ілюстраторки Вікторії Кириченко.
+2 малюнкиCollapse )

...

road
Я не знаю, що й думати зараз. Скільки себе пам’ятаю, я любила молитися. Але ніколи ще не молилася так, як тепер. Ні, не ревніше, ніж раніше. Просто з відчуттям, наче стою на краю прірви. І навіть надто голосне слово може мене в неї зіштовхнути. Хоча насправді зіштовхнути в неї може відсутність слів. І відсутність віри. А віри, здається, усе менше...
Зрештою, людської віри вже не залишилося. Молюся, аби Бог у Своєму милосерді послав мені її трохи – розміром рівно з гірчичне зерно.
Учора прийшла лютнева «Кана» з моїм текстом, писаним ще в листопаді. Я ділилася роздумами про випробування, які тоді – так давно! – здавалися ох якими серйозними. Я писала про те, що Бог ніколи не обіцяв нам легкого життя чи відсутність випробувань. Правда, тоді я не думала, що випробування будуть такими.
Я знаю, попереду нелегкі часи. Знаю, що мир настане не скоро. Прірва попереду глибока.
Та Бог сильніший. Знаю. Знаю.
***
Тимчасом у мене вийшла нова дитяча книжка. Я так тішилася нею вранці. Хотіла написати радісний, вдячний пост, показати обкладинку, розповісти про те, як її писала, коли Богданка ще товклася в животику і я її називала Танцівницею. Але потім я прочитала новини. І єдине, що хочеться показати звідти зараз – ось цей малюнок Вікторії Кириченко. Дивлюся на нього й знаю, що дорога попереду ще довга. Але попереду – світло.
riding
Колись мені хтось сказав, що у справді віруючої людини страху бути не може. Я вірила – бо ж «любов проганяє всілякий страх». Але тепер думаю, що все трохи інакше. У справді віруючої людини страхів може бути скільки завгодно. Не тому, що вона справді віруюча, а тому, що вона людина. І страхи зникатимуть лише тоді, коли вона довірятиме їх Тому, кому вірить. Один за одним. Наша любов недосконала. І в наших серцях завжди є щось, що потрібно проганяти. І як добре, що любові то вдається.
Цими днями ми всі стоїмо в молитву за Україну. І чим більше моїх особистих молитов виривалося в небеса, тим більше я була впевнена, що війни не буде, Бог збереже. А тоді я думала про Ігоря – і боялася несамовито, і війну вважала невідворотною. Доти, поки не дозволяла любові проганяти мій страх. А потім знову боялася. Бо моя любов недосконала.
Позавчора я поділилася з Ігорем неприємним спостереженням: у ці напружені дні ми стали значно менше помічати звичайні дрібні радості й дякувати Богу за них. Ми перестали ділитися великими свідоцтвами Божої доброти – бо наче ж «не на часі». Але я хочу дякувати, хочу ділитися. Бо є за що – і є чим.
Будучи вагітною, я багато чого боялася. Боялася, що після кесаревого розтину дитина може бути неспокійною – проте Богданка виявилася дивовижно спокійною і радісною дитиною. Вона легко заспокоюється, та й плаче лише «у справі» - коли вимагає їсти, змінити підгузник або покласти її зручніше. А для сміху приводів у неї ціла купа. Рівно в місяць і тиждень з’явився ще один: дівчинка почала впізнавати моє обличчя й тепер цілими днями осяює мене найчарівнішими усмішками.
Я боялася маминого приїзду з Африки, який співпадав із датою пологів: мама перехворіла черевним тифом і могла бути його носієм. Але Бог змилувався – усі абсолютно здорові й дуже взаємновтішені.
Я боялася, що може не бути молочка або що грудне вигодовування приноситиме біль чи труднощі. Але й тут Господь подарував диво: молочка є аж надмір, а час, коли доня його їсть, пригорнувшись до мене – найсолодший. Я дуже вдячна моїй Любочці й прекрасному психологу Аллі Михайлівні, котра працює в пологовому, за їхні консультації мені вагітній. Завдяки їм з першого дня ГВ приносило нам тільки радість – і якраз за це ми не забували з чоловіком щоденно дякувати Богу.
Я боялася, що не впораюся з доглядом за дитиною. Але з першої миті вдома я займаюся ним без жодної сторонньої допомоги (другий тиждень наш тато був хворий, тож спав у сусідній кімнаті, й мені довелося освоїти навіть самостійне купання), а медсестра, котра відвідувала нас, сказала, що догляд прекрасний – і це був найкращий комплімент для мене за останній рік. (Примітка: тато нам дуже допомагає, але то радше бонус, його приємний час з донею, а не необхідність).
Я боялася, що наш необлаштований і холодний дім принесе багато незручностей і болю. Незручності були і є, але болю не було й немає – відновлення після кесаревого розтину виявилося зовсім не таким затяжним процесом. Тим паче, моя бабуся взяла на себе приємну для неї місію готувати нам їжу (і той час, який я би витрачала на кухню, тепер витрачаю на творчість і книжки, ура!). Уже за два тижні після пологів я практично повернулася до попередніх, довагітних форм (залишивши собі трохи там, де завжди хотілося «наростити», гг), а ще, здається, набула нового рівня гнучкості))).
Я боялася дитячих кольок – але наразі Бог і від них нас милував. Боялася, що не впораюся зі слінгом – але й той страх виявився безпідставним. Боялася, що не можна буде їсти шоколаду – витримала неповний місяць без нього, тепер ми з Богданкою ним насолоджуємося. Правда, в дуже малих кількостях, але подумаєш.
І попри те, що Бог обдаровує нас цими дивовижними благословеннями, я продовжую запасатися новими страхами. От зараз, наприклад, боюся, що коли в Богданки почнуть прорізатися зубки, вона може мене кусати – і вся ця ідилія з ГВ може залишитися в минулому. Молюся, щоби так не було, але все одно боюся.
А все тому, що моя любов недосконала.
І все ж боюся не безнадійно – бо знаю Того, чия любов проганяє всілякий страх.

я знаю: Йому не байдуже

prayer
Навіть не можу уявити, як сильно любить нас Небесний Батько, якщо земний батько може любити ТАК.
І це те, що тримає мене зараз.
Ця весна прийшла з холодом, скаженими вітрами й неспокоєм у країні. Але сніг зійшов, на нашому подвір’ї проклюнулися перші, такі крихітні й несміливі, голівки підсніжників, а Бог щоденно доводить, що наші молитви не даремні.
Мені страшно читати новини, страшно подумати, що може бути з Україною. Але коли ввечері приходить додому Ігор, бере на руки Богданку й дивиться на неї з такою незмірною любов’ю, я виглядаю в темряву за вікном і думаю про Небесного Батька, який любить незбагненно більше. І якому не байдуже до того, що відбувається довкола Його дітей.

Шир

riding
Коли знесилений Фродо врешті позбувся персня, усе навколо не стало вмить чистим і красивим, «як до гріхопадіння». Попереду було ще чимало випробувань, підлість зрадливого Сарумана, зустріч із недоармією гобіто-тітушок. Це тільки у фільмі Шир залишився недоторканно красивим, наче нічого й не відбулося у світі. Викорчувані дерева, випалені міста, покалічена свідомість гобітів. І для того, щоби улюблений Край знову зацвів і засіявся сміхом, треба було ще багато сміливості, непохитності й кропіткої праці. Падіння Мордору геть не означало автоматичне відновлення понівеченого світу довкола.
А так хочеться заспокоїтися і звично радіти. Друзі із різних країн закидають привітаннями. І якось не повертаються пальці просто написати «дякую». Бо ціна була надто високою. Бо дорога попереду ще надто довга. І немає за пазухою скриньки з ельфійським насінням.
Я так мало могла зробити в цій війні. Не підносила бутербродів, не заварювала чай, не допомагала пораненим. Та в тилу була своя робота – молитва і віра. Слабка, щоденно перековувана зі зневіри. Щоденно – бо після прочитання ранкових новин виплекана ще вчора віра знову топилася на очах. У тилу була рутина, яка рятувала: годування-прогулянки-брудні підгузники. Миття підлоги за проказуванням молитов. Заварювання м’ятного чаю в намаганні повернути собі хоч крихту спокою. Читання Псалмів уголос – для себе й донечки.
Коли увесь Збараж прощався з Устимом – єдиним сином у матері – мені здавалося, що світ мав би перевернутися. Але світ був там само, політики продовжували виголошувати красиві слова, від яких нудило, френдстрічка розривалася від критики в бік кожного новопризначеного й ненависті до тих, чиї картини й страуси мали би прогодувати численних знедолених.
Мені снилися вогні Майдану, снився Фродо, снився Мордор. І я, прокинувшись серед ночі, обіцяла собі, що докладу всіх зусиль, аби наш "Шир" колись знову міг квітнути. І щоби наша донечка могла зростати в спокої і радості.
Поможи нам, Боже, будь ласка…
love
До дивовиж неможливо просто взяти й звикнути. Перестати помічати їхнє світло й натомість почати сприймати, як належне. Вони живуть поруч із нами, у наших найзвичайніших буднях. І все ж ніколи не стають буденними. Особливо, якщо прийшли у відповідь на молитви.

Вранішнє

morning
Я так полюбила ці ранки. У них тепер немає дрібних радощів типу кави з ласощами, зате є одна велика всенаповнююча радість. Коли маленьке сонне Диво починає солодко крехтати під боком, коли воно засинає на грудях, щойно поївши, коли можна читати годинами, нікуди не поспішаючи – все одно малятко їсть довго. Коли можна молитися вголос і ловити її усмішки. Коли чоловік заварює чай і робить вівсянку з молоком. Я ніколи не любила ні вівсянки, ні печива «Марія». Але тепер вони в мене замість вранішніх смаколиків.
Мені здається, з Богданкою я встигаю навіть більше, ніж раніше. Точно більше, ніж під час вагітності. Можливо, тому, що нікуди не поспішаю. Можливо, тому, що хочу зробити якомога більше приємного і корисного для неї і її дивовижного тата.
До речі, наш тато вже другий день на роботі. Ми сумуємо за ним дуже й чекаємо з нетерпінням додому увечері. Сусідки по палаті в пологовому напівжартома казали мені, що мушу поставити йому пам’ятника. Мама каже, що тепер мало просто присвячувати йому книжки – про нього треба книжки писати. І лише мудра свекруха, коли я їй захоплено розповідала, якого чудового сина вона виростила, сказала, що нічого особливого в його вчинках немає – бо «кому він то все робить? то все він робить для себе, і мусить робити добре». Але я знаю, що є. Проте не знаю, як висловити йому свою вдячність.
Хіба тим, щоб дочекатися його увечері з обіймами та усмішками (бо смачну вечерю все одно зготує бабця) і цілий день за нього молитися.
А між тим я знову потрохи пишу. Оповідання, статті, маленькі шматки до нової книжки. Так тішуся, що перед самими пологами отримала кілька нових творчих домовленостей – і тепер натхненно можу працювати. Поки дивовижне малятко спить, у грубці потріскують дрова, за вікном лежить сніг, а все решта… А все решта також в Руках Батька.
*
+++++Collapse )

А два тижні тому...

love

Тут, у блозі чарівної Віри, більше :-).
Ну і ще про Богданку :-). Дякуємо за вітання!

Jan. 30th, 2014

tea
Так багато зараз хочеться сказати. Але це час цитувати Псалми.
16. Немає царя, що його многість війська спасає, не врятується велетень великістю сили,
17. для спасіння той кінь ненадійний, і великістю сили своєї він не збереже,
18. ось око Господнє на тих, хто боїться Його, хто надію на милість Його покладає,
19. щоб рятувати життя їхнє від смерти, і щоб за час голоду їх оживляти!
20. Душа наша надію складає на Господа, Він наша поміч і щит наш,
21. бо Ним радується наше серце, бо на Ймення святеє Його ми надію кладемо!
22. Нехай Твоя милість, о Господи, буде на нас, коли покладаємо надію на Тебе!
(Псалми 32:16-22)

Ти при мені

prayer
1. Господь - то мій Пастир, тому в недостатку не буду,
2. на пасовиськах зелених оселить мене, на тихую воду мене запровадить!
3. Він душу мою відживляє, провадить мене ради Ймення Свого по стежках справедливости.
4. Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені, Твоє жезло й Твій посох - вони мене втішать!
5. Ти передо мною трапезу зготовив при моїх ворогах, мою голову Ти намастив був оливою, моя чаша - то надмір пиття!
6. Тільки добро й милосердя мене супроводити будуть по всі дні мого життя, а я пробуватиму в домі Господньому довгі часи!
(Псалми 22:1-6)

Богданка

love
Сьогодні нашому Богом даному Диву виповнився тиждень.
Богданочка народилася з вагою 3 кілограми 50 грам і зростом 51 см близько 13-тої години 22 січня – і одразу потрапила в таткові обійми. Уже потім її дали мені – і краще я мовчатиму про те, що відчула тоді. Цього однаково не опишеш. Я не плакала, тільки повторювала «Дякую» і довіряла нашу крихітку Тому, Хто її подарував. Бо самі ми б нізащо не впоралися з такою відповідальністю.
Дівчинка дуже спокійна, позитивна, часто усміхається (і коли вона робить це з розплющеними очима, я починаю вірити, що діти вміють бачити янголів), багато їсть (і так само багато ходить в туалет), активно жестикулює і любить засинати, тримаючись за мамин чи татів пальчик.
Богдана схожа на татка і має мамин колір волосся.
Вона настільки дивовижна, що ми часом плачемо, тримаючи її на руках. І не перестаємо дякувати Богові за неї.

+++2+++Collapse )

у руках Тата

prayer
До нашої зустрічі з маленьким великим Дивом залишаються лічені дні. Тож найближчий період мого життя - позаінтернетний.
Нехай тут буде ця осіння фотографія про тепло.

Ще трохи про вдячність

Різдво
От і настав час потрохи розбирати різдвяні декорації. Усі три ялинки, гірлянди й веселих сніговичків. Та й узагалі доведеться переносити більшість декоративних красивостей зі спальні в кабінет – цей чи не найважливіший етап гніздування ставить саме такі вимоги. Хотіла показати тут трохи наших різдвяних декорацій, але виявилося, що фотографувала я їх лише телефоном і айпедом. Тож нехай наразі залишаються в інстаґрамі – ну й в маленькому колажі унизу.
Але не похвалитися листівками ну геть не можу! Дівчатка (це не дискримінація, просто хлопці листівок не присилали), дякую вам! Ви й не уявляєте, як мене тішили ці маленькі стосики краси в скриньці! Ігор теж перечитував кожну листівку й багато усміхався. А надпис на Оксанчиній «Але там зимно, мала» ще довго потім цитував :-).
Також величезне спасибі усім за прекрасні різдвяні подарунки. То таке дивовижне відчуття, коли геть несподівано здійснюються мрії з вішлісту. І коли друзі - і навіть не знайомі особисто люди - вгадують незаписані туди потреби й побажання і втілюють їх, попередньо красиво обгорнувши. У мене з'явилися нові затишні пледи, найкрасивіший записник, казкові різдвяні декорації, два слоїка кленового сиропу, нові улюблені горнятка, калебас, сережки, солодощі, дві пари теплих в'язаних капців, чаї, вази й навіть трохи косметики. Дякую!
+++++++Collapse )

маленькі щоденні зміни

love
Учора на домашньому спілкуванні церковної спільноти ми багато говорили про сім’ю. Я слухала Ігоря, мовчки ним захоплювалася і думала про те, як у нас все починалося. Бо хлопець, у якого я закохалася майже одинадцять років тому, був геть іншим. Він був добрим і смішним, але тоді мене насамперед приваблювали його красиві засмаглі плечі й руде волосся. Чоловік, за якого я виходила заміж майже вісім років тому, теж був геть іншим. Він помудрішав, змужнів, але тоді я не думала про його хороші риси. Я просто дуже хотіла бути весь час із ним, бо за три роки наших взаємин мені знесло дах від кохання до нього. Перші роки шлюбу не видались легкими. Я була весь час із ним – і мені тепер уже від цього зносило голову. Бо не вміла жити, відмовившись від своєї свободи. Він був терплячим, дбайливим, але я не надто на це зважала. Мені хотілося мандрів і пригод. Але я так вдячна Богу, що ми продовжували залишатися разом. І Бог змінював кожного з нас. І що навіть коли ми були незадоволені одне одним удень, увечері ми все одно молилися разом, пригорталися одне до одного й засинали, сповнені любові й вдячності.
Напевне, найвідчутніші зміни в нас обох відбулися за минулий рік. Попри всю дивовижність Ігоря я ще ніколи ним так не захоплювалася, як зараз. Я ще ніколи так його не поважала. І так палко не любила теж ніколи. Навіть тоді, коли передусім помічала його засмаглі плечі, сонце в рудому волоссі й блискітки в зелених очах.
На котрійсь із наших прогулянок кілька днів тому Ігор сказав мені, що не розуміє, як з’явився стереотип про вагітних жінок, яким зносять дах гормони. Сказав, що за цей період я стала мудрішою, виваженішою, спокійнішою і дорослішою, ніж раніше. Я, звісно, можу пригадати чимало днів, коли дах мені таки зносило. Від запаху смаженої цибулі чи бажання терміново переїхати жити деінде. Але так тішуся, що попри все це Бог продовжував працювати над моїм характером. І що зміни в мені очевидні для мого чоловіка.
А ще вчора зі мною трапилося аж дві приємності білого кольору: красивий сніг і смачне морозиво. Коли до пологів залишається всього нічого, чомусь виникає дуже гостре бажання ходити на побачення. Тож ми пішли – і за смачною їжею (яку дехто поглинав, із нетерпінням очікуючи на десерт) вголос мріяли про те, що з нами буде далі. А коли вийшли з кафе, надворі замість звичного уже болота лежав красивий свіжий сніг. Наче ще одне чисте полотно для мрій.
фото з минулорічного березня - Ляйпциґ
books
Ще багато років тому, коли я була мрійливим підлітком з великою любов’ю до красивих записників і всіляких надихаючих переліків, визріло бажання записувати свої мрії на певний період – місяць, рік, п’ять – записувати, а потім у молитві довіряти Богу. Коли вже після завершення першого такого терміну я побачила, що галочок біля моїх пунктів з’явилося неймовірно (бо коли писала, не зовсім вірила, що все це може здійснитися, ще й так швидко!) багато, хороше бажання стало хорошою традицією.
Тож щороку я записую свої мрії – і щороку пишу вдячні підсумки. Крім того, враховуючи свою запальність (і, звідси, забудькуватість) та величезну кількість розмаїтих справ, за які беруся, пишу плани на тиждень. І завдання на місяць. На щастя, тепер красивих записників – подарунків улюблених друзів – для цього вистачає.
Записавши, я знаю, над чим потрібно працювати, за що молитися, що не проґавити. Наприкінці місяця я дивлюся, що ще залишилося невиконаним – і це мотивує мене докласти зусиль, аби таки впоратися із поставленим завданням. Щотижневики допомагають менше забувати й не проґавлювати дедлайни. А річні підсумки сповнюють теплої вдячності й віри, що й у прийдешньому році Бог усе влаштує якнайкраще.
читати даліCollapse )

диво очікування

Різдво
Коли ти йдеш у вказаному напрямку, ідеш вірою в те, що чекає попереду, а дорога ще далека – Він постає перед тобою маленьким хлоп’ям із кількома хлібами й рибинами, аби підкріпити тебе на силах. Коли ти, зранений, падаєш і зневірюєшся, Він стає подорожнім із Самарії, у чиїй торбі є трохи вина, а в серці – достатньо сміливості й доброти, щоби залікувати твої рани й подбати про твоє відновлення. Коли ти смиренно виконуєш вказівки Отця, не до кінця їх розуміючи, Він приходить до тебе немовлям і тихенько усміхається.
Я не знаю, як почувалася Марія, коли перед Йосипом зачинялися двері. Ще одні. І ще одні. Не знаю, чи сподівалася тоді дива, чи благала Небесного Отця захиститися за них, чи просто спокійно приймала Його волю – і вірила, що вона виявляється у кожній дрібниці їхньої непростої подорожі.
Сьогодні, в цей особливий вечір, я перечитую записи із теки «очікування», де зберігаються біблійні вірші якраз на цю тему, і дякую Богові за кожен день своєї маленької мандрівки. Сьогодні вперше відчула підготовчі перейми – руки таки почали тремтіти, але разом із тим у серці оселилися особливі радість і впевненість.
Час до пологів іще є. Нерозв’язаних питань щодо житла й не тільки досі багато. Але так добре читати сьогодні різдвяний текст і усвідомлювати, що, зрештою, усе не просто завершилося дуже добре – з цього вийшла найдивовижніша в світі історія. Де кожна деталь зіграла свою важливу роль. Так добре пошепки повторювати: «Ісусе, довіряю Тобі».
P.S. Дякую за фотографії моїй чудовій Вірі – як то добре, що у великому, всеохопному періоді очікування трапляються такі щоденні маленькі дива, як прогулянки туманними вулицями в хорошій компанії, теплі листи, красиві листівки й дуже доречні подарунки в поштових пакунках, мерехтіння ліхтарів, трохи грибної юшки в найближчій кнайпі, бабцині вареники з капустою і найсмачніша кутя від чоловіка (він готував уперше, але вдалася вона неперевершено). Як добре, що очікування Дива – це саме по собі диво.
+1Collapse )

тихе

books
Після цих листів розумієш: найкраще, що ти можеш подарувати іншим - це трохи казок про Справжнє. Тож мій новорічний день минає тихо: я пишу про Різдво у Їжачій родині, про "недоречних" гостей і маленькі-великі істини. Пишу, приклавши руку до рухливого животика й випитуючи чоловіка (він уже майже видужав, ура!), які ще імена можна дати Їжачкам, котрі з'явилися в другій частині історії.
Наш святковий стіл не гнувся під наїдками, зате були бабцині млинці з кленовим сиропом, сир, молоко, фрукти, горішки й зовсім трохи шоколаду - і нам цього виявилося цілком достатньо.
А ще недавно журналістка Аня запитала мене, як змінилося моє бачення на дитячі історії відтоді, як усередині з'явилося очікування дива. І я збагнула, що тепер у кожній моїй казці живе яскравий образ тата (ось тут - увесь текст інтерв'ю). Ця зміна відбулася майже несвідомо - але її усвідомлення для мене дуже важливе. Бо приносить вдячність. А із неї, як сьогодні написав мій друг, усе й починається...

сумне і світле

prayer
Ці діти - і їхні турботливі дорослі - не зможуть зустріти Новий рік у затишку рідної домівки. Вони залишаться у своїх лікарняних палатах і будуть сподіватися дива. Дякую, дорога Оксаночко, що передала мені ці листи й малюнки. Дякую, люба, що ти видужала - і надихаєш цих маленьких людей також вірити у Божу всемогутність і ласку. Дякую тобі, що передала їм мої історії. І Мишенятко. Перекажи, будь ласка, Ярчику, що я напишу йому ще багато-багато казок. Хай тільки тримається. Ви всі - у моїх молитвах.

лікарняні листи від діток з КомсомольськаCollapse )

Читанка

reading
Уже кілька місяців не писала про читане. Як каже моя свекруха, зараз «найвища пора» виправити це. Почну, мабуть, з кінця.
+18Collapse )
Може, щось і забула з прочитаного – є якесь таке дивне відчуття))). Загалом цей книжковий рік тішив. Прочитала понад 50 книжок + трохи спеціалізованих, мамських, довідників. Про най-най писала в підсумках. Сподіваюся, наступний книжковий рік буде ще приємнішим і цікавішим. Тим паче що на моїх полицях – паперових та електронних – уже немалі такі купи поки нечитаних текстів. А які тексти найбільше запам’яталися вам? Що читаєте на свята? Що мрієте прочитати у прийдешньому році?

Про маленьке велике

Різдво
Інколи сум усередині нічим не можна пояснити. Ти знаєш, що все в Божих руках, що Він любить безмежно, що дбає краще за будь-кого. Ти знаєш, що найдорожчі роблять усе можливе (і часом трохи більше), щоби тобі й маленькому Диву було затишно й добре. І щоби ви раділи. Ти знаєш, що ці листівки від друзів – це не просто данина святочному обов’язку, а привід поділитися з тобою теплом і нагадати про важливе. Ти знаєш – і все одно тихесенько стримуєш сльози. Або не стримуєш.
маленькі несподівані диваCollapse )

З Різдвом Христовим!

Різдво
Вітаю усіх друзів, котрі святкують Різдво сьогодні!
Різдво
Кажуть, світла тепер буде більше. От і добре – зараз якось особливо його хочеться. Я щодня прогулююся перед заходом сонця і, коли небо не задраповане хмарами, дивлюся, як палають вершки пагорбів. Просто стою, дивлюся, і забуваю про будь-які дрібні тривоги. Напевне, якби я була лікаркою, то приписувала би всім пацієнтам щодня прокидатися зі світанками й дивитися, як сонце сідає за обрій.
І взагалі, страшенно хочеться різних дрібних радостей. Збираю собі по крихтах різдвяний настрій. Читаю різдвяні оповідання Гаррієт Бічер-Стоу, слухаю святочну музику, приклавши один навушник до живота – для малятка, підписую листівки й пакую подарунки для близьких. Запалюю свічки й гірлянди, лущу горіхи й мандаринки, вишукую нові різдвяні книжки. Сьогодні замовила кілька від «Старого Лева».
Ігорчик учора приніс пакунок з авторськими примірниками «Помаранчевого дарунка» - я вже встигла підписати й роздарувати майже всі. Тепер виношую в собі нову різдвяну казку.
Розкажіть, що радісного у вас. Зараз так хочеться світла й приємних новин.
ще трохи передріздвяних домашніх світлинCollapse )
love
Детальніше й емоційніше про наш 2013-тий я писала в традиційних підсумках до Дня народження. Зараз – коротко про найголовніше. І лише про особисте.
1. Бог. Він незмінно був поруч, дарував дивовижні дарунки, а я вчилася беззастережно довіряти Йому.
2. Благословенне очікування Дива.
3. Чоловік, якого люблю. Хтось із друзів якось написав, що мій Ігор – чоловік століття. Погоджуюся абсолютно. Цьогоріч, у травні, ми відсвяткували 7-му річницю шлюбу (і 10 років разом!). Пишаюся ним і захоплююся. Неймовірно вдячна, що можу бути поруч з Ігорем і бачити, як він щороку розвивається, росте й стає незрівнянно кращим за того хлопця, у якого я колись закохалася. А ще я досі відчуваю спиною мурашок, коли він на мене дивиться.
4. Близькі. Мене оточують прекрасні, талановиті, натхненні й турботливі люди. Рідні (чоловік, мама, тато, бабця, свекруха, сестри), пастор, церковна община, найближчі друзі, хлопчик Валентин.
5. Внутрішні зміни й ріст угору. Це було складно, захоплююче та дивовижно.
6. Служіння. Цей рік був радше роком «закріплення позицій». І дуже багато вчив.
7. Творчість. «Теплі історії до кави» й «Теплі історії до шоколаду» стали українськими бестселерами й потрапили до переліку Топ-10 найбільш продаваних книжок року в Україні за версією «Української правди. Життя» та в короткі списки літнього рейтингу «Книжка року 2013». «Теплі історії до кави» переклали російською. Я почала писати збірку есеїв «Дорожні знаки, радіо і дощ». Написала дитячу книжку про Мишенятка, яку видавець вирішив видати в чотирьох частинах. Перша частина, «Помаранчевий дарунок», вийшла на початку грудня. Завдяки «теплим» книжкам я отримала третю відзнаку в тернопільському нагородженні «Жінок Року».
8. Подорожі. Їх у зв’язку з пунктом № 2 їх було порівняно небагато, та все ж: Київ, Українка, Житомир, Івано-Франківськ, Львів, Вінниця, Кривий Ріг, Ляйпциґ. Із закордоння – лише, власне, Німеччина, цього разу Саксонія. Нових країн не було, тож у списку відвіданих – і далі 11 пунктів. Мабуть, у прийдешньому році їх теж не додасться. Але я вперше не сумую з цього приводу. Попри всю шалену любов до подорожей вчуся любити й цінувати життя вдома.
9. Робота. Закінчила переклад книжки Максвела «Розвинь лідера в собі» (вона стала 14-тою в переліку моїх книжкових перекладів) і взяла паузу в цій справі. Стала блоґеркою Jacobs. Продовжувала викладати в коледжі, звідки й пішла в декрет. Фотографувала геть мало. У чоловіка – нова робота, де йому працюється значно краще і де він має можливість розвиватися.
10. Творча майстерня. Чудовий подарунок чоловіка на моє двадцятип’ятиліття, який шалено надихав мене й допомагав у роботі та творчості.
11. Зустрічі. Завдяки книжкам я мала нагоду спілкуватися з такими різними й такими цікавими людьми – на презентаціях, зустрічах із читачами, під час інтерв’ю. Я вже не раз казала, що мені дуже щастить на прекрасних журналістів. Часто їздила на теле- й радіоефіри, приймала знімальні групи вдома, давала інтерв’ю для журналів і газет у затишних кав’ярнях і телефоном. Останні місяці в зв’язку з декретом і періодом гніздування таких зустрічей стало відчутно менше, зате досі надходять теплі листи, листівки й навіть пакунки від друзів і дорогих, поки незнайомих особисто, читачів, тож я майже не сумую. Хоча, ніде правди діти, тільки майже. Часом дуже бракує отих насичених подіями вечорів, кавувань і розмов далеко за північ. Та на все свій час.
12. Мрії. Зараз усі особисті мрії пов’язані з очікуванням Дива, яке має от-от народитися. Я дуже хочу бути хорошою й мудрою мамою і тішуся, що наш тато вже такий хороший і такий мудрий. Хочу продовжувати підтримувати чоловіка, служити в церкві, займатися творчістю, розвиватися в Господі. З матеріальних мрій – автівка, водійські права для мене й наш власний будинок (одразу відзначу ще одну внутрішню зміну: якщо раніше в моїй голові роїлися сотні найрізноманітніших маршрутів далеких подорожей, то зараз, в основному, деталі інтер’єру омріяного дому – знову ж, або гормональне, або вікове, ггг).
Головне, що всі наші перемоги, заслуги, втрати й невдачі – в Його руках. Як і наші мрії. Він усе знає найкраще. І найкраще про нас піклується.
Бонус: найяскравіше в 2013Collapse )
reading
Ну що, "Помаранчевий дарунок" уже на полицях книгарень! Ох, як же я тішуся!!!
І, наче мала дитина, нетерпляче виглядаю посилку з авторськими примірниками від видавництва :-). До речі, книжечки можна замовляти й безпосередньо у видавця (тамтешня ціна - 25,90 грн).
Ну а я тимчасом похвалюся своїм подарунком на День народження - "своїм" у значенні собі й від себе :-). Дуже вже мені захотілося валяну іграшку від тернопільської майстрині Олі Биндас. А Оля ще й примудрилася зробити це зворушливе мишенятко страшенно схожим на мого дорогого маленького героя. Хіба ж не диво?
+1Collapse )
prayer
Мені важко дається очікування. Коли щоденно потрібно виконувати свою частину справи й тихо сподіватися на те, що Бог подбає про майбутній результат. Інколи – просто чекати.
Мабуть, якраз тому в багатьох сферах мого життя саме такий період. І йдеться не лише про Майдан – і очікування дива для цілої країни. Не лише про останній місяць вагітності, коли більшість усіх тих щоденних справ, молитов і думок крутяться довкола очікування Дива. А про багато розмаїтих – дрібних і великих – справ, питань, потреб в_очікуванні вирішення, відповіді, здійснення. Днями я написала цілий список таких питань – і склала їх у свій молитовний записник. А потім взялася вишукувати в Біблії надихаючі вірші, котрі стосуються саме чекання, терпеливості, випробувань – і радості. Ну бо ж «майте, брати мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробування, знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість…» А ще, заодно, виписую собі вірші, у яких Бог каже ні про що не турбуватися, а скласти надію на Нього. Цікаво, що в англійських текстах надія перекладається як, власне, очікування. Тож я продовжую вперто чекати. Сподіватися. І радіти.
Правда, в складні періоди – я це давно помітила – Бог любить тішити несподіваними дарунками. А ще так добре, коли поруч настільки уважний, чуйний і всіляко дивовижний чоловік. Такі турботливі рідні й друзі. Коли за вікном – казкова пора й усі гілочки в інеї. Коли світанки такі яскраві. Коли подарунки до Дня народження продовжують надходити й за тиждень після нього. Коли на ногах – затишні плетенки, вив’язані на честь зими доброю пані з церкви, а на горнятку – красивий шарфик від подружки із далекої Заокеанії. Коли я нарешті добре сплю, бо чоловік подарував найзручнішу в світі подушку.
Добре читати цікаву книжку, зі сторінок якої так доречно виринає фраза: «Success comes when preparation meets opportunity». І ти готуєшся-готуєшся-готуєшся. Твердо вірячи, що про можливість Бог неодмінно подбає.

про iversity

reading
Обіцяла на ФБ трохи більше розповісти про своє онлайнове навчання на iversity.
Попри всю нелюбов до спаму й нав'язливої реклами я доволі часто ведуся на різні навчальні пропозиції, навіть якщо вони опиняються в спонсорованій стрічці джмейлівської пошти. От з iversity я «познайомилася» саме так. І не просто перейшла за посиланням, а «залишилася» там. Як не дивно - попередні спроби проходити якісь курси на інших платформах в онлайновому режимі з гуркотом провалювалися.
Так от, я підписалася на курс The Future of Storytelling – зрозуміло, чому. Я люблю оповідати історії й до декрету викладала якраз літературні дисципліни. Завдання виконувати не встигала, оскільки працювала не щотижня, а за графіком, який мені був найзручнішим. На щастя, платформа то дозволяє. Тож, по суті, навчання було (і є) геть пасивним. Ну й радше для об’ємнішого світосприйняття – власне літературного там було мало (хоча серед запрошених guest-lecturers була й письменниця Корнелія Функе). Але інформація настільки цікава й добре подана, що насправді приємно було замінити перегляд наступної серії Elementary на відео з MOOC-у. Ну добре, якщо не замінити, то, принаймні, чергувати ці види глядацької діяльності.
Наступний курс, який хотілося би прослухати, безпосередньо стосується того, що зараз відбувається в Україні й, імовірно, відбуватиметься у близькому майбутньому: The European Union in Global Governance. Подивимося, чи вдасться мені це зробити.
Ну а ще я так активно розповідала про своє навчання там на ФБ, що за моїм посиланням на iversity зареєструвалося близько 700 людей. Це допомогло мені потрапити в десятку «послів». Нагородою став iPad-міні (ледь не написала мімімі замість міні, так він мене зачарував, гг), який прибув мені сьогодні. Ну й можливість писати на блозі платформи. Тут я, звісно, скористалася нагодою і написала перший пост про революцію. Далі, імовірно, писатиму на радше практичні теми. А поки нагадую, що наступна десятка «послів» буде визначатися у січні – і у вас є ще всі шанси до неї потрапити :-).
P.S. Ну й розкажіть мені, новоспеченій користувачці «яблучка», які програмні додатки варто поставити неодмінно? І як називається додаток класичного instagram? А то пошук видає сотні різних допоміжних опцій, а саме те найпростіше, що я шукаю, кудись ховає. Дякую!
Untitled-2

ще один рік

riding
Це відкладений пост. Мабуть, саме зараз я намагаюся заснути - останні тижні безсонних ночей добряче виснажили. Або лежу, пригорнувшись до чоловіка, й ревно молюся про мир і свободу для України. І все ж хочеться й тут подякувати Богу за минулий рік - ще один рік мого життя. Тож далі - традиційні емоційні підсумки напередодні Дня народження. Дякую усім, хто був і залишається поруч.

традиційні емоційні підсумки до Дня народженняCollapse )

Ukraine: The Story of a Revolution

books
Колись цей Йолкаґейт стане історією. Сьогодні наші молитви її творять.

Ми з Ігорчиком щовечора молимося про Божий захист для нашої країни та про мир, мудрість і терпіння для наших людей.
Ось - трохи того, що пишеться безсонними ночами. Про революцію, найкращу історію для нашого життя, важливість маленьких кроків і щоденне навчання.
reading
Раніше, читаючи слова Бога до Павла в 2 Кор. 12:9 «Досить тобі Моєї благодаті» я десь підсвідомо сприймала їх якось так: «Чоловіче, розслабся. Того, що я вже дав тобі – достатньо». І лише вчора, коли побачила ці ж слова, на які посилається авторка книжки Woman After God’s Own Heart у геть іншому контексті, взялася за свою Біблію і (нарешті!) прочитала зовсім по-іншому: «Дитино, які б випробування тобі не доводилося проходити, Моєї благодаті буде достатньо, щоби підкріпити тебе». Це так сильно підбадьорило. Узагалі, чим більше читаю Біблію і відкриваю для себе характер Бога – той, який описаний там, а не той, який я собі вимальовую в уяві, - тим спокійніше й радісніше до Нього приходити в молитві.
А поки я лінуюся фотографувати сніг і зиму, поділюся нинішньою знимкою Оксанки з околиць її «лагідної хатинки».

Незабаром...

reading
Палітурка виглядатиме десь отак. Текст першої, різдвяної книжечки з серії про Мишенятко (загалом книжок у цій серії має бути 4, на кожну пору року), написаний у 2008-му році. Наступні три розділи - вже цьогоріч, у 2013-му.
З художницею Вікторією Кириченко мені дуже пощастило - я просто закохана в її малюнки до цієї книжки! У "Теплих історіях до кави" і "Теплих історіях до шоколаду" теж її дизайн, до речі. А Мишенятко - перша спроба Віки повернутися до, власне, малювання. Майже десятиліття після закінчення університету вона не малювала: і через те, що займалася, передусім, дизайном, і через те, що її двійко непосидючих синів потребували маминої уваги - і простору квартири, де, теоретично, могла би виникнути творча майстерня: з горами паперу, фарбами, пензлями й олівцями.
Ця книжечка - дарунок усім маленьким (і дорослим!) пригодошукачам, мандрівникам і мрійникам. Сподіваємося, до кінця грудня її можна буде вже тримати в руках - і навіть покласти під ялинку!
books
Останніми днями зовсім неспокійна, погано сплю, трохи плачу й багато хвилююся про долю нашої великої країни і побутові труднощі нашої маленької сім'ї. Вранці прокинулася, знову розплакалася (вагітна гіперемоційність, чьо) і в молитві попросила Бога подарувати мені сьогодні трохи розмаїтої радості. Тож ділюся: за вікном випав ніжний сніг, такий, як я люблю. Генмайча з молоком смакувала розкішно. Німці написали, що беруть мій революційний текст для свого блоґу й усіляко нас підтримують. Ігорчик приніс різдвяну посилочку від любої lana_svitankova, загорнену в крафтовий папір настільки красиво, наче до неї доклали руку найсправжнісінькі ельфи. Чудесна художниця Вікторія Кириченко вислала верстку моєї нової дитячої книжки. І хто мені після цього буде казати, що Бог не особливо реагує на наші дитячі, емоційні, трохи безглузді молитви?
Ну і - бо не можу втриматися! - шматочок із нової книжки. Видавець обіцяє, що вона вийде до Різдва.
Різдво
Писала уночі, хай ще буде тут. Як моя маленька спроба хоч на трішки відволіктися від хвилювань і подумати про просту радість буденного життя.

+++Collapse )

Мітки:

reading
Зараз особливо гостро хочеться затишку й тепла. Тож нехай тут буде привітна нірка мого маленького Мишенятка, намальована Вікторією Кириченко. У видавництві вже потроху верстають книжку.
Між тим цими днями я геть розівчилася спокійно спати. Сню майданами, прокидаюся серед ночі, щоби увімкнути комп’ютер і читати новини. Молюся про нас усіх. Учора вже геть знесилилася від напруження. Запраглося простої, буденної радості. На щастя, до нас приїхала чудова й неймовірно талановита Ілонка, привезла мандаринок і всіляких красивостей для дому. Вони з чоловіком саме беруть маленьку дівчинку в прийми – процес затягується через події в державі, тож маємо ще один привід посилено молитися, аби диво для України відбулося якомога швидше. Ми пили чай, говорили про випробування і мрії, гризли шоколад і печиво. Моя Танцівниця безтурботно тлумилася, вкотре нагадуючи мені, як добре так беззастережно довіряти Тому, хто піклується. Потім я вибралася гуляти морозяними вулицями й навіть спромоглася задрімати на годинку, повернувшись додому. Прийшов чоловік – і затишку стало ще трохи більше. А коли він заснув, я писала списки звичайних мрій. І молилася-молилася.
Бережіть себе. І не забувайте любити тих, хто поруч.

Мітки

Latest Month

April 2014
S M T W T F S
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   

Syndicate

RSS Atom
free counters
Powered by LiveJournal.com