Весна мене застала у Франківську. Перший день у цьому році без шапки: вітер бавився волоссям, я мружила очі й просто тішилася собі всім, що відбувалося навколо.
Збираючись в коротке відрядження, я запитала Бжика, що варто дивитися у Франику насамперед. Він відповів, що річку, і додав, що зараз вона може розливатися, бо «сніг сходить з гір». Я не одразу збагнула, звідки в зазвичай жартівливому джмейлівському чатику взялося таке речення – мені здавалося, що музика слів «сніг сходить з гір» може звучати хіба зі сторінок повістей, скажімо, якогось Коцюбинського. Але якщо для колишнього франківчанина таке речення – буденність, подумала я, то це місто мусить бути кльовим!
У суботу вранці я ледве виманила сонного І., який вперто повторював, що не має жодного наміру покидати теплі перини вихідного дня, з ліжка – і ми вирушили в дорогу. Загалом, щоби дістатися туди й назад, ми витратили близько 10 годин у автобусах, де бракувало свіжого повітря, притомної музики, а водії не надто полюбляли «праву клявішу» під ногою. Але, мушу визнати, воно того вартувало.
Роман зустрів нас і показав місто – затишне, камерне таке, усміхнене. Тоді завів у кав’ярню «Ескізи» - бо де ще художницям і молодим джентельменам пити каву? :о) Із того, що особливо сподобалося у Ф.: неймовірно привітні, уважні, гостинні люди; вуличний скрипаль (як же я їх несамовито люблю!); ковані елементи декору, багатофункціональна (ний?) гойдалка-монумент-лавочка-артреклама посеред міста; утеплений лежак для бродячих собак; річка, яку ми побачили лише з вікна автобуса, але чий опис змусив мене заочно полюбити місто. Ну а ще надзвичайно добре, коли люди з віртуальних друзів стають цілком реальними…
Презентація в книгарні «Є» теж минула дуже тепло – я направду рада познайомитися з чудовими людьми, які прийшли туди. Про єдине шкодую: що в нас не було нагоди поспілкуватися з Галею. І дуже сподіваюся на скору зустріч.
Уже в автобусі, який віз нас додому, я розгорнула Ромин подарунок – і заледве не розплакалася (ну що вдієш, мої сльози впевнені у власному праві виявляти емоції самостійно): там був красивий і ну дуже приємний на дотик нотатник. Найцікавіше в тому, що мій мандрівний записник якраз закінчився, і ще з грудня я облизувалася на схожі й усе ніяк не могла собі щось вибрати й придбати. А тут – ну просто таки ідеальний (найцікавіше, що сама би я точно не вибрала настільки ідеального нотатника!). Тепер він завжди буде зі мною – щоби десь у затишних кав’ярнях чужих міст, у парках, лісах чи посеред дороги мені було куди записати впіймані за хвоста кавові думки. Дякую!..

…На наступні три тижні мені доведеться зникнути з інтернет-простору – аби завершити складний проект, після якого, дасть Бог, таких подорожей стане значно більше. Багато вам весняних див!