hudozhnytsya (hudozhnytsya) wrote,
hudozhnytsya
hudozhnytsya

маленькі щоденні зміни

Учора на домашньому спілкуванні церковної спільноти ми багато говорили про сім’ю. Я слухала Ігоря, мовчки ним захоплювалася і думала про те, як у нас все починалося. Бо хлопець, у якого я закохалася майже одинадцять років тому, був геть іншим. Він був добрим і смішним, але тоді мене насамперед приваблювали його красиві засмаглі плечі й руде волосся. Чоловік, за якого я виходила заміж майже вісім років тому, теж був геть іншим. Він помудрішав, змужнів, але тоді я не думала про його хороші риси. Я просто дуже хотіла бути весь час із ним, бо за три роки наших взаємин мені знесло дах від кохання до нього. Перші роки шлюбу не видались легкими. Я була весь час із ним – і мені тепер уже від цього зносило голову. Бо не вміла жити, відмовившись від своєї свободи. Він був терплячим, дбайливим, але я не надто на це зважала. Мені хотілося мандрів і пригод. Але я так вдячна Богу, що ми продовжували залишатися разом. І Бог змінював кожного з нас. І що навіть коли ми були незадоволені одне одним удень, увечері ми все одно молилися разом, пригорталися одне до одного й засинали, сповнені любові й вдячності.
Напевне, найвідчутніші зміни в нас обох відбулися за минулий рік. Попри всю дивовижність Ігоря я ще ніколи ним так не захоплювалася, як зараз. Я ще ніколи так його не поважала. І так палко не любила теж ніколи. Навіть тоді, коли передусім помічала його засмаглі плечі, сонце в рудому волоссі й блискітки в зелених очах.
На котрійсь із наших прогулянок кілька днів тому Ігор сказав мені, що не розуміє, як з’явився стереотип про вагітних жінок, яким зносять дах гормони. Сказав, що за цей період я стала мудрішою, виваженішою, спокійнішою і дорослішою, ніж раніше. Я, звісно, можу пригадати чимало днів, коли дах мені таки зносило. Від запаху смаженої цибулі чи бажання терміново переїхати жити деінде. Але так тішуся, що попри все це Бог продовжував працювати над моїм характером. І що зміни в мені очевидні для мого чоловіка.
А ще вчора зі мною трапилося аж дві приємності білого кольору: красивий сніг і смачне морозиво. Коли до пологів залишається всього нічого, чомусь виникає дуже гостре бажання ходити на побачення. Тож ми пішли – і за смачною їжею (яку дехто поглинав, із нетерпінням очікуючи на десерт) вголос мріяли про те, що з нами буде далі. А коли вийшли з кафе, надворі замість звичного уже болота лежав красивий свіжий сніг. Наче ще одне чисте полотно для мрій.
фото з минулорічного березня - Ляйпциґ
Tags: Ігор, Бог, Ляйпциґ, Німеччина, мандрівки, при надії
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 13 comments