hudozhnytsya (hudozhnytsya) wrote,
hudozhnytsya
hudozhnytsya

...

Я не знаю, що й думати зараз. Скільки себе пам’ятаю, я любила молитися. Але ніколи ще не молилася так, як тепер. Ні, не ревніше, ніж раніше. Просто з відчуттям, наче стою на краю прірви. І навіть надто голосне слово може мене в неї зіштовхнути. Хоча насправді зіштовхнути в неї може відсутність слів. І відсутність віри. А віри, здається, усе менше...
Зрештою, людської віри вже не залишилося. Молюся, аби Бог у Своєму милосерді послав мені її трохи – розміром рівно з гірчичне зерно.
Учора прийшла лютнева «Кана» з моїм текстом, писаним ще в листопаді. Я ділилася роздумами про випробування, які тоді – так давно! – здавалися ох якими серйозними. Я писала про те, що Бог ніколи не обіцяв нам легкого життя чи відсутність випробувань. Правда, тоді я не думала, що випробування будуть такими.
Я знаю, попереду нелегкі часи. Знаю, що мир настане не скоро. Прірва попереду глибока.
Та Бог сильніший. Знаю. Знаю.
***
Тимчасом у мене вийшла нова дитяча книжка. Я так тішилася нею вранці. Хотіла написати радісний, вдячний пост, показати обкладинку, розповісти про те, як її писала, коли Богданка ще товклася в животику і я її називала Танцівницею. Але потім я прочитала новини. І єдине, що хочеться показати звідти зараз – ось цей малюнок Вікторії Кириченко. Дивлюся на нього й знаю, що дорога попереду ще довга. Але попереду – світло.
Tags: Бог, випробування, малюнки, читанка
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 8 comments