?

Log in

No account? Create an account

З Різдвом Христовим!

Вітаю усіх друзів, котрі святкують Різдво сьогодні!

Мітки:

Кажуть, світла тепер буде більше. От і добре – зараз якось особливо його хочеться. Я щодня прогулююся перед заходом сонця і, коли небо не задраповане хмарами, дивлюся, як палають вершки пагорбів. Просто стою, дивлюся, і забуваю про будь-які дрібні тривоги. Напевне, якби я була лікаркою, то приписувала би всім пацієнтам щодня прокидатися зі світанками й дивитися, як сонце сідає за обрій.
І взагалі, страшенно хочеться різних дрібних радостей. Збираю собі по крихтах різдвяний настрій. Читаю різдвяні оповідання Гаррієт Бічер-Стоу, слухаю святочну музику, приклавши один навушник до живота – для малятка, підписую листівки й пакую подарунки для близьких. Запалюю свічки й гірлянди, лущу горіхи й мандаринки, вишукую нові різдвяні книжки. Сьогодні замовила кілька від «Старого Лева».
Ігорчик учора приніс пакунок з авторськими примірниками «Помаранчевого дарунка» - я вже встигла підписати й роздарувати майже всі. Тепер виношую в собі нову різдвяну казку.
Розкажіть, що радісного у вас. Зараз так хочеться світла й приємних новин.
ще трохи передріздвяних домашніх світлинCollapse )
Ну що, "Помаранчевий дарунок" уже на полицях книгарень! Ох, як же я тішуся!!!
І, наче мала дитина, нетерпляче виглядаю посилку з авторськими примірниками від видавництва :-). До речі, книжечки можна замовляти й безпосередньо у видавця (тамтешня ціна - 25,90 грн).
Ну а я тимчасом похвалюся своїм подарунком на День народження - "своїм" у значенні собі й від себе :-). Дуже вже мені захотілося валяну іграшку від тернопільської майстрині Олі Биндас. А Оля ще й примудрилася зробити це зворушливе мишенятко страшенно схожим на мого дорогого маленького героя. Хіба ж не диво?
+1Collapse )
Мені важко дається очікування. Коли щоденно потрібно виконувати свою частину справи й тихо сподіватися на те, що Бог подбає про майбутній результат. Інколи – просто чекати.
Мабуть, якраз тому в багатьох сферах мого життя саме такий період. І йдеться не лише про Майдан – і очікування дива для цілої країни. Не лише про останній місяць вагітності, коли більшість усіх тих щоденних справ, молитов і думок крутяться довкола очікування Дива. А про багато розмаїтих – дрібних і великих – справ, питань, потреб в_очікуванні вирішення, відповіді, здійснення. Днями я написала цілий список таких питань – і склала їх у свій молитовний записник. А потім взялася вишукувати в Біблії надихаючі вірші, котрі стосуються саме чекання, терпеливості, випробувань – і радості. Ну бо ж «майте, брати мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробування, знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість…» А ще, заодно, виписую собі вірші, у яких Бог каже ні про що не турбуватися, а скласти надію на Нього. Цікаво, що в англійських текстах надія перекладається як, власне, очікування. Тож я продовжую вперто чекати. Сподіватися. І радіти.
Правда, в складні періоди – я це давно помітила – Бог любить тішити несподіваними дарунками. А ще так добре, коли поруч настільки уважний, чуйний і всіляко дивовижний чоловік. Такі турботливі рідні й друзі. Коли за вікном – казкова пора й усі гілочки в інеї. Коли світанки такі яскраві. Коли подарунки до Дня народження продовжують надходити й за тиждень після нього. Коли на ногах – затишні плетенки, вив’язані на честь зими доброю пані з церкви, а на горнятку – красивий шарфик від подружки із далекої Заокеанії. Коли я нарешті добре сплю, бо чоловік подарував найзручнішу в світі подушку.
Добре читати цікаву книжку, зі сторінок якої так доречно виринає фраза: «Success comes when preparation meets opportunity». І ти готуєшся-готуєшся-готуєшся. Твердо вірячи, що про можливість Бог неодмінно подбає.

ще один рік

Це відкладений пост. Мабуть, саме зараз я намагаюся заснути - останні тижні безсонних ночей добряче виснажили. Або лежу, пригорнувшись до чоловіка, й ревно молюся про мир і свободу для України. І все ж хочеться й тут подякувати Богу за минулий рік - ще один рік мого життя. Тож далі - традиційні емоційні підсумки напередодні Дня народження. Дякую усім, хто був і залишається поруч.

традиційні емоційні підсумки до Дня народженняCollapse )

Ukraine: The Story of a Revolution

Колись цей Йолкаґейт стане історією. Сьогодні наші молитви її творять.

Ми з Ігорчиком щовечора молимося про Божий захист для нашої країни та про мир, мудрість і терпіння для наших людей.
Ось - трохи того, що пишеться безсонними ночами. Про революцію, найкращу історію для нашого життя, важливість маленьких кроків і щоденне навчання.
Раніше, читаючи слова Бога до Павла в 2 Кор. 12:9 «Досить тобі Моєї благодаті» я десь підсвідомо сприймала їх якось так: «Чоловіче, розслабся. Того, що я вже дав тобі – достатньо». І лише вчора, коли побачила ці ж слова, на які посилається авторка книжки Woman After God’s Own Heart у геть іншому контексті, взялася за свою Біблію і (нарешті!) прочитала зовсім по-іншому: «Дитино, які б випробування тобі не доводилося проходити, Моєї благодаті буде достатньо, щоби підкріпити тебе». Це так сильно підбадьорило. Узагалі, чим більше читаю Біблію і відкриваю для себе характер Бога – той, який описаний там, а не той, який я собі вимальовую в уяві, - тим спокійніше й радісніше до Нього приходити в молитві.
А поки я лінуюся фотографувати сніг і зиму, поділюся нинішньою знимкою Оксанки з околиць її «лагідної хатинки».

Мітки:

Незабаром...

Палітурка виглядатиме десь отак. Текст першої, різдвяної книжечки з серії про Мишенятко (загалом книжок у цій серії має бути 4, на кожну пору року), написаний у 2008-му році. Наступні три розділи - вже цьогоріч, у 2013-му.
З художницею Вікторією Кириченко мені дуже пощастило - я просто закохана в її малюнки до цієї книжки! У "Теплих історіях до кави" і "Теплих історіях до шоколаду" теж її дизайн, до речі. А Мишенятко - перша спроба Віки повернутися до, власне, малювання. Майже десятиліття після закінчення університету вона не малювала: і через те, що займалася, передусім, дизайном, і через те, що її двійко непосидючих синів потребували маминої уваги - і простору квартири, де, теоретично, могла би виникнути творча майстерня: з горами паперу, фарбами, пензлями й олівцями.
Ця книжечка - дарунок усім маленьким (і дорослим!) пригодошукачам, мандрівникам і мрійникам. Сподіваємося, до кінця грудня її можна буде вже тримати в руках - і навіть покласти під ялинку!
Останніми днями зовсім неспокійна, погано сплю, трохи плачу й багато хвилююся про долю нашої великої країни і побутові труднощі нашої маленької сім'ї. Вранці прокинулася, знову розплакалася (вагітна гіперемоційність, чьо) і в молитві попросила Бога подарувати мені сьогодні трохи розмаїтої радості. Тож ділюся: за вікном випав ніжний сніг, такий, як я люблю. Генмайча з молоком смакувала розкішно. Німці написали, що беруть мій революційний текст для свого блоґу й усіляко нас підтримують. Ігорчик приніс різдвяну посилочку від любої lana_svitankova, загорнену в крафтовий папір настільки красиво, наче до неї доклали руку найсправжнісінькі ельфи. Чудесна художниця Вікторія Кириченко вислала верстку моєї нової дитячої книжки. І хто мені після цього буде казати, що Бог не особливо реагує на наші дитячі, емоційні, трохи безглузді молитви?
Ну і - бо не можу втриматися! - шматочок із нової книжки. Видавець обіцяє, що вона вийде до Різдва.
Зараз особливо гостро хочеться затишку й тепла. Тож нехай тут буде привітна нірка мого маленького Мишенятка, намальована Вікторією Кириченко. У видавництві вже потроху верстають книжку.
Між тим цими днями я геть розівчилася спокійно спати. Сню майданами, прокидаюся серед ночі, щоби увімкнути комп’ютер і читати новини. Молюся про нас усіх. Учора вже геть знесилилася від напруження. Запраглося простої, буденної радості. На щастя, до нас приїхала чудова й неймовірно талановита Ілонка, привезла мандаринок і всіляких красивостей для дому. Вони з чоловіком саме беруть маленьку дівчинку в прийми – процес затягується через події в державі, тож маємо ще один привід посилено молитися, аби диво для України відбулося якомога швидше. Ми пили чай, говорили про випробування і мрії, гризли шоколад і печиво. Моя Танцівниця безтурботно тлумилася, вкотре нагадуючи мені, як добре так беззастережно довіряти Тому, хто піклується. Потім я вибралася гуляти морозяними вулицями й навіть спромоглася задрімати на годинку, повернувшись додому. Прийшов чоловік – і затишку стало ще трохи більше. А коли він заснув, я писала списки звичайних мрій. І молилася-молилася.
Бережіть себе. І не забувайте любити тих, хто поруч.
"Домашнім" революціонерам
Після подій позаминулої ночі революція стала єдиним виходом. Люди, котрі виходять зараз на майдани, виборюють майбутнє. Але серед тих, хто залишається вдома, є матері з маленькими дітьми, вагітні жінки, неповнолітні. І ми також можемо – і мусимо – боротися.
1. Молитися й постувати. Віра рухає гори.
2. Передавати теплі шарфи, шапки, рукавиці, шкарпетки та ліки на майдани. Серед вашого близького оточення напевне є люди, які вирушають туди. А на майданах напевне є люди, яким знадобиться теплий одяг. Сподіваємося на те, що потреба в бинтах і перекисі більше не виникне, але аскорутин і назоферон точно будуть не зайвими. До сумки, яку складаю зараз, я кладу ще маленький Новий Завіт. Великий Революціонер Ісус Христос прийшов звершувати революцію Любові. Але це не завадило Йому перевернути столи міняйл у домі Отця.
3. Поширювати інформацію. Не ведіться на висловлювання типу «беркут не боїться революції лайків»! Навіть наша мережева згуртованість важить зараз дуже багато. Поширюйте інформацію іншими мовами, щоби в світі знали, що діється тут – навіть ті, у чиїй країні не показують справжніх новин. Важливе: поширюйте лише перевірену інформацію! Щоби не було, як із «Вітязем». Сіяти безпідставну паніку – не найкраща стратегія зараз.
4. Не забувати про маленькі кроки. Не картати себе (і не дозволяти іншим картати вас!) за те, що ви зараз удома. Адже ви робите це задля теперішнього і майбутнього маленьких українців, за яких несете безпосередню відповідальність. Українська музика, українська мова, українське невсипуще сподівання на краще – це і є маленькі, але важливі кроки на шляху до перемоги.
5. Молитися і постувати. Віра рухає гори.
1469740_10202947082781922_23443291_n
Надворі похмуро, сніжно і свище оскаженілий вітер, а в нас тут своя маленька майстерня натхнення: художниця прислала новий малюнок до Мишеняткової книжки!
Усе почалося з того, що три роки тому в чудесній дитячій збірці "Різдвяна чудасія" з'явилася моя перша казка про Маленьке Мишенятко. Ну і якось так ми з ним потоваришували, що до казки потроху писалося продовження - розділ за розділом.
І вже незабаром вийде перша, зимова, дитяча книжка із серії про Мишенятка та його друзів із теплими і зворушливими ілюстраціями Вікторії Кириченко. Тішуся-тішуся-тішуся!
P.S. Зараз, на жаль, не можу показати свого улюбленого малюнка про Мишеняткову нірку з неймовірно добре промальованими деталями: вогнем у старомодному каміні, дерев'яною долівкою і великим круглим столом, креденсом, полумисками й сіреньким смугастим килимком, але вона неодмінно буде в книжці :-). А поки от сиджу за столом і милуюся :-).
Сьогодні я прокинулася з думкою про те, що колись із того всього вийде некепська така, дуже надихаюча історія. Колись, коли все це буде позаду, коли ми подолаємо труднощі й випробування – і вийдемо на нову гору з піднесеною головою.
Мені випало гніздуватися в далеко не найзатишнішому місті й у далеко не найзручнішому домі. Перед нами щодня стоять серйозні виклики, які мусимо приймати – і якось із ними впоратися. Інколи мені опускаються руки, я плачу, запитую, чому це так складно, а чоловік пригортає мене до себе й стиха, на вухо, обіцяє, що Бог не залишить. Цей мій мудрий чоловік серйозно дивиться мені в очі й нагадує, щоби я тішилася важливим: нашим непосидючим Дивом; нашим сімейним затишком, до якому зась усім зовнішнім вітрам і необлаштованостям; міцному здоров’ю, яке Господь дає нам і нашим рідним. А решта додасться. Або ж воно не має значення.
У нашому місті красиво – кілька днів тому випав сніг. Але холодно, слизько, прогулянки стали випробуванням на стійкість, а два дні без електрики й води (тут розбушувалася справжня хурделиця із рвучкими вітрами) – перевіркою на вміння влаштувати собі романтичні вечері.
У нашому домі з майже_казковим виглядом з вікон (і прекрасними світанками) бракує так багато всього потрібного. І серед моїх солодких мрій зараз зовсім не звабливі екзотичні пляжі з білим піском, а своя власна маленька кухня. Але я точно знаю, що всі побутові негаразди, хай якими б неприємними вони не були, не варті того, щоби ними перейматися по-справжньому. Вчуся довіряти Богу з кожним новим днем – часом через сльози, але ж. Мрію про те, як з цього всього колись вийде чудова підбадьорлива історія. І намагаюся виконувати єдину на цей період рекомендацію лікарки: насолоджуватися життям. Танцювати так безтурботно й так невтомно, як наше велике крихітне Диво всередині.

Keep calm and trust the Lord

- Ну й крутько у вас! – це було перше, що сказала лікарка на УЗД.
Ми це, правда, знаємо давно, ще від першого УЗД, яке мали понад 4 місяці тому, і від перших поштовхів, які я відчула не по-книжному рано. Особливо добре ми знаємо це тепер, коли так складно вмоститися і заснути, коли складно чемно стояти й сидіти, адже весь час хочеться підтанцьовувати маленькій Чувпевниці, що усередині. Бог дивом подарував нам це малятко і дивовижно благословляє його і нас уже зараз. А мені весь час бракує слів для вдячності.
У цей період у нас знову дуже багато складних, визначальних рішень. Зміни конче необхідні, і внутрішні зміни теж. Якщо ще два роки тому ми до сліз (моїх) сперечалися, на що варто витрачати гроші – подорожі чи облаштування житла (мудрий чоловік вперто повторював, що важливо не лише мандрувати, але й мати куди повертатися, а я закипала, намагаючись довести йому, що навіть у найкращому домі буде незатишно, якщо там не буде сувенірів з мандрівок), то зараз я весь час занурена в гніздувальні думки. Здається, перед нами – завдання, які виконати неможливо. Але ми просто довіряємо Богу. Keep calm and trust the Lord.
Я всіляко насолоджуюся відпусткою від викладання – і так само всіляко насолоджуюся творчими проектами. Перша з чотирьох у серії про мишенятка дитяча книжка вийде уже незабаром. Обидві мої книжки з «Теплих історій» увійшли до коротких списків «Книжка року 2013». Я пишу нові казки, статті для двох чудових корпоративних блоґів, тексти для «Кани» та нової дорослої книжки. Даю багато інтерв’ю – тепер уже тільки письмово чи телефоном. Фотографувати, правда, геть лінуюся.
Якось чоловік поставив собі будильник на моєму телефоні – і я, звісно, прокинулася з ним (звук його телефону я вмію безпробудно ігнорувати, ггг). І якою ж була моя втіха, коли я збагнула, що дзвенить він не для мене! Мені так добре вдома.
А фото хай будуть з мандрів. Для балансу. Однаково нічого нового, крім інстаґрамок, я зараз не знимкую :-).

*
+++1+++Collapse )

Буденні казковості

Минулий тиждень видався непростим - доводилося мало не щодня їздити в Т., аби залагодити важливі справи (а в теперішню погоду подорожі громадським транспортом для вагітної жінки в третьому триместрі - то неабияке випробування, я вам скажу). Мали приймати в гостях дорогих Оксамиток і тата, проте й ці приємності змушені були відкласти. Додому я поверталася геть виснажена. Але якраз тоді Бог посилав маленькі й дуже важливі дива: багато разів читані місця зі Святого Письма відкривалися новими гранями, під руку потрапляли прекрасні книжки, потроху писалося про важливе. Мені вдалося прослухати шматки курсів про природні пологи й грудне годування в Т. А ще друзі наче змовилися: за цей час я отримала 7 посилок з подарунками і 7 прекрасних листівок! Серед них - чудовезні плетені шкарпетки, слінг, захоплюючі книжки, зимова слінгокуртка (подарунок від чоловіка), засушений листочок зі Львова і найзворушливіший привіт від Екзюпері - біленький баранець! До дня народження ще місяць, до Різдва - навіть більше, але свято триває уже. Попри непогоду, втому та громадський транспорт.
А сьогодні улюблена ілюстраторка й художниця Вікторія Кириченко прислала перші ескізи малюнків до моєї нової дитячої книжки, яка вийде незабаром! Тааакі красиві, що я розплакалася від ніжності. Сподіваюся, згодом покажу тут кілька.
Хочеться розповісти багато всього радісного, але я збираю натхнення докупи й потроху пишу казки та "Дорожні знаки".
У грубці догорає вогонь, сонячні шкарпетки від доброї феї з Чорткова гріють втомлені ніжки, я хрумаю чорний шоколад з апельсином (теж із поштових дарунків) і хотіла би пити духмяний чай, але страшенно лінь спускатися наниз на кухню. Тож натомість п'ю воду й чекаю чоловіка з роботи з величезним нетерпінням. Не подумайте, не тільки тому, що він зможе запарити той чай! А просто тому, що мені з ним добре. Хорошого вечора!
+++2+++Collapse )

про важливе

Місяць тому, коли осінь була золотою, дерева високими, а трава - теплою, ми вибралися в парк кидатися листям, безсоромно цілуватися перед об'єктивом фотографа і багато усміхатися. За цей місяць листя з дерев опало, наші щоки й животи виросли (сімейна емпатія в дії, коли в чоловіка не зашпиляються жодні штани - це прекрасно й надзвичайно зворушливо, але ж так непрактично!))), а я встигла піти в декретну відпустку.
З цього приводу на найближчі два тижні випаду з інтернет-ефірів (інстаґрам, сподіваюся, не рахується) й не зможу відповідати на листи. Якщо би раптом комусь ну дуже треба було мене відшукати, дзвоніть.
Ну й накопичуйте тут приємних новин чи що - аби було мені чим втішатися, повернувшись до ранкових кавувань за читанням френдстрічки :-).
++++2++++Collapse )
Ну от, за кілька днів розпочнуться ці чудові два місяці, коли вже не треба ходити на роботу, але й до нових обов’язків приступати не пора. У кожної жінки вони минають по-різному, але все ж мають певну схожість. А враховуючи те, що чимало матусь у період очікування дива страждають на забудькуватість (або насолоджуються нею), якісь загальні переліки справ, які необхідно зробити, не зашкодять. Ну, принаймні мені. Може, і ще комусь тут знадобляться.

+10Collapse )

творчі приємності

Днями мама розповіла, що нарешті зважилася прочитати «Теплі історії до шоколаду». Ця книжка присвячена їй і моєму чоловікові. Мама взяла її з собою в Африку, але чомусь боялася читати. Думаю, я б теж отак довго зважувалася читати книжку, присвячену мені :-).
Але найприємніше в тому, що книжка мамі дуже сподобалася! А от до «Теплих історій до кави» в неї були претензії: і до мінорності деяких оповідань, і до вибору імен героїв. Узагалі, мені складно догодити мамі своєю творчістю – вона дуже «просунута» читачка й має доволі визначені літературні смаки. Враховуючи те, що найбільше їй подобаються недописані поки «Дорожні знаки», я рухаюся в правильному напрямку :-).
А «Теплі історії» тим часом значаться в переліках бестселерів усе більшості кількості книгарень і книжкових мереж. І, як то часто буває в холодну пору року, знову надходить багато теплих листів від читачів. Я не втомлююся ними надихатися – і дякувати.
Учора чоловік приніс листопадову Sensa, де вийшло моє інтерв’ю у вигляді ще однієї теплої історії. Про дива-в-щоденності, кохання і чоловіка, дитинство, маму, дідуся й писанину.

*

уроки спокою

Мої подружки люблять цитувати прекрасні бородаті анекдоти про те, що жінка й із температурою 38+ коня в польоті впіймає, а от чоловік, щойно ртуть у термометрі розтягнеться до поділки в 37, просить схилитися над ним, закутаним, і скорботно шепоче на вухо: «Ти була мені доброю дружиною…» Так ось, у нашій родині з анекдотів тільки сміються, а діяти згідно них уперто відмовляються. Мій чоловік вважає навіть високу температуру ні разу не проблемою і живе собі радісно далі. Натомість я, як тільки занюхаю в себе щось типу 36,9, томно торкаюся зовнішнім боком долоньки ясного чола й усіляко нагадую невиспану принцесу на горошині. Хіба тільки заповіту в такі миті не складаю.
Тож серія проповідей нашого пастора про довіру до Бога, сміливість, сподівання на Нього й усе таке дуже зараз для мене доречна. Вчуся-вчуся-вчуся довіряти Йому. Вимучую пастора (який за сумісництвом, на власний клопіт, ще й лікар), скільки разів у день вартує мити руки й мастити ніс оксолінкою. Останнім часом чую відповіді на кшталт «розслабся», гг. І далі вчуся, а що ж робити.
Молитви рідних і церкви діють – температура чемненько тримається класики. Я забираю ручку від чола, ще раз зітхаю, і беруся жити далі. Бог, підозрюю, скрушно крутить головою і дуже-дуже хоче, щоби я врешті навчилася жити в спокійній довірі до Нього, ні про що не турбуючись – незалежно від обставин. Мабуть, бідкається, що навіть чоловіка такого прекрасного дав акі приклад, а я однаково «как ето».
Розумію, що усе воно родом з дитинства, коли єдиний мій пчих змушував дідуся кутати мене в чотири ковдри, поїти чаями й не випускати з ліжка днями. І дуже-дуже не хочу бути «запареною» мамочкою, запобігаючи дитячим шмарклям і нарощуючи натомість фобії. Шанси такого не-буття, звісно, мізерні, але ж я вірю в Божі дива. І вже потрохи працюю над собою, перечитуючи улюблені місця з Біблії, запиваючи їх густим какао на свіжому молоці й заїдаючи білим шоколадом з журавлиною, який приніс мій турботливий чоловік.
Він уже, до речі, здоровий і цілком дієздатний. Я ж обмежилася легким нежитем і купою хвилювань з приводу. Але завтра на роботу таки не піду – буду лікувати залишки нежитю й власних страхів. А що.
Здається, ми з тобою приручили цю осінь. Як синичку, яку щоденно підгодовували взимку.
Ти - моє світле диво, і навіть така банальність як шурхотіння черевиками в осінньому листі мене зігріває, коли ти поруч.
Дякую.
+++++++Collapse )

Доброго ранку!

У нас сьогодні якесь туманне сонце і добре мріється. А ще радіопрограму "Рецепти життя" з моїм інтерв'ю можна тепер прослухати тут. Я сама ще не переслуховувала - соромлюся якось чути свій голос у записі, гг.
Інколи до мене складно достукатися, особливо Богу. Упродовж останніх днів Він намагався показати мені одну цікаву штуку – але я вперто не помічала. То, звісно, класика жанру, але ж Він і не очікує від мене особливої мудрості, правда? І, головне, не знуджується повторювати.
Так от. +++++++++++++++++Collapse )

і знову щоденникове

Мені подобається натрапляти на поради лікарів, описані у британській і французькій літературній класиці: поїхати до моря, більше гуляти на свіжому повітрі в будь-яку погоду, не хвилюватися і не забувати пити гарячий чай. А ще подобається, що для вагітних поради досі такі ж: достатньо спати, не мерзнути, їсти корисності й багато гуляти на свіжому повітрі в будь-яку погоду. Тож навіть коли надворі похмуро й сіро, я іду на прогулянку й збираю квіти. Чи там каштани. Позавчора, наприклад, вполювала букет прекрасних сонячних хризантем.
Розбираю теки з фото-архівом. Віддаю знимки людям, які на них втрапили; витираю непотрібне. Давно пора навчитися знищувати зайве одразу.
Бабця виростила дивовижно смачну, не зачеплену жодними хімікатами, пекінську капусту. Ох, яка вона хрумка і соковита! Надихає на кулінарну творчість. Певно, треба попередити чоловіка, щоби начувався: я відкрила сезон.

Мітки:

радіо, осінь, книжки

Завтра, у п"ятницю, о 13:00 слухайте в ефірі радіо "Марія" програму "Рецепти життя" з чарівною ведучою Тетяна Калініченко і мене в ролі гості :-). Говорили про сім'ю, подорожі, роботу, стосунки, Бога, чоловіків, творчість, жіночу привабливість, пригоди і материнство. Про все потроху.
Ну і три знимки авторства Зорянки Савчук: осіння дівчинка читає "Теплі історії". Напевне, десь так я і уявляла своїх читачок :-).
++++++Collapse )

Мітки:

аби не мерзли

В цю осінь мені не хочеться нікуди поспішати. І до Різдва я не готуюся з жовтня, як у попередні роки, – мабуть, радощів у буднях і так вистачає. Щоранку за вікном – руді тумани. Щоранку в долонях гарячий чай, який приносить чоловік мені в спальню перед тим, як піти на роботу. Ячмінна кава з молоком трохи пізніше. Лінь і денний сон. Відкладені «на завтра» справи. Із завтра – на завтра. І раптом настає якийсь такий день, коли робиться усе одразу. А потім знову багато днів поспіль, коли не робиться.
На вихідних дописала дитячу книжку й віддала видавцеві. Він, у свою чергу, вже віддав її художниці. Тепер у мене передсмак нового книжкового щастя. Повернулася до роботи над «Дорожніми знаками». Бо пишеться.
Нова шапка з оленями на зиму. Чоловік жартує, що можна було би якось і урізноманітнити зимово-шапкову тему. Напевне, можна було би. Але мені й так подобається. У моєї мами є ще піжама з оленями. Теж таку хочу. І взагалі, хоча в цю осінь мені не хочеться нікуди поспішати і до Різдва я ще наче не готуюся, список захцянок – своїх і чужих – уже складаю в голові.
Ну а пообідня знимка майже допитого чаю коло вогню в грубці – це вам, аби не мерзли.
...мій Господи ти що бережеш моє серце від будь-яких негод
від вітру й від снігу навчи мене не забувати того чим би я хотіла
з тобою поділитися бо ж ти знаєш що мені крім цих моїх розповідей
моєї вдячності й любові насправді й немає чого тобі дати
жодного подарунка жодної піщинки яка вже не була би твоєю
все одно не зможу тобі запропонувати тому дозволь хоча би розповідати
тобі про все що я бачу може тобі буде цікаво подивитися на світ
моїми очима Боже хоча напевно ти знаєш як я його бачу тоді може Господи
просто слухай як пересипаються зернятка всередині маківки

із "Розмов з Богом" Богдани Матіяш

світанки

- Я ніколи не просплю красивий світанок, - сказала мені маленька дівчинка з серйозними карими очима. – Я завжди відчуваю, коли за вікном красивий світанок, і прокидаюся. Він мене ніби кличе, розумієш?
Я кивнула. Правда, у мене були сумніви щодо її «ніколи» та «завжди», адже звідки вона могла це знати?
- Знаєш, як я знаю, що ніколи не просипала красивий світанок? – запитала дівчинка, ніби читаючи мої думки.
+++++++Collapse )

Мітки:

Читанка

Цікаве: Read 12 Short Stories From Nobel Prize-Winning Writer Alice Munro Free Online.
Зараз читаю «Winnie-the-Pooh» Мільна, «A Million Miles in a Thousand Years: How I Learned to Live a Better Story» Don Miller, «Розмови з Богом» Богдани Матіяш, «Jesus, Lover of a Woman’s Soul» Dr. Erwin Lutzer, Rebecca Lutzer, «Родимки» Ірини Цілик. Про Дона Міллера писатиму ще окремо. Бо дуже його люблю.
+10 відгуківCollapse )

осінні будні

Друзі пишуть про осінню ніжність, затаєні мрії й котів-волоцюг на холодних вулицях. Показують барвисті осінні знимки й часто дзвонять.
У нашому місті густі, непроглядні тумани, мокре кольорове листя під ногами і різнобарв’я шарфів. А я собі ношу затишну сіру кофту, привезену рідною дівчинкою, і плетені мітенки від однієї доброї феї. Сірий берет і сірий шарф. І багато барвистості усередині.
Цей тиждень якось дуже багатий на прекрасні поїздки-посиденьки-розмови. Учора мала зустріч зі студентами ТНПУ, куди мріяла вступити все дитинство і де провчилася аж рік – до того, як чогось мені спало на думку податися в столичний виш, який закінчувала колись мама. Так цікаво повертатися в місця, з якими пов’язано стільки спогадів. Так приємно зустрічати людей, які надихають. А ще за чаюваннями, які часто тепер трапляються, я вкотре переконуюся, як мені пощастило з друзями. Неймовірно пощастило.
Цими днями я купую багато книжок. Усередині міцніє потяг усе облаштовувати, складати, приносити в «гніздечко» те, чого ще бракує. Ще 4 тижні до декретної відпустки.
Я така вдячна чоловікові за радість, яку він щодня мені приносить. Я така вдячна Богу за щодень.

про тих, кого люблю :-)

Звісно, ми встигли далеко не все. Не переговорили всього, не наобіймалися вдосталь, не побачили вечірнього озера, не скуштували смаколиків у «Мамонті». Ми не пішли до церкви на горі, не зайшли в замок, не почитали казок. Але у нас були ці дивовижні кілька днів, у нас були сонні ранки й свіжі осінні прогулянки, сміх і довгі розмови при світлі свічки, у нас були молитви, пісні з мультиків у виконанні чудесного маленького хлопчика і його нові відкриття, перші усмішки зовсім казкової маленької дівчинки, білочки в парку й гарячі горнятка у долонях, бруківка вечірнього міста, мрії, висловлені пошепки, ще багато сміху та розмов. Я так сильно люблю цих людей. І не можу надякуватися Богу, що послав їх у моє життя.
Сьогодні вранці вони поїхали додому, я тулюся до чоловіка й дослухаюся до Чувпевника, тішуся ранковою поштою з шести листівок і книжки улюбленого Дона Міллера, п’ю чай, який заварив мені І., їм шоколадку й переглядаю наші знимки. Бо навіть вони гріють.
+++++++багато фото+++++++Collapse )

передчуття свята

Сьогодні я прокинулася з передчуттям свята – точнісінько як перед Різдвом чи Днем народження. Бо нарешті, нарешті, нарешті, до нас їдуть дорогі Сьомаки – дивовижна marimarfa з чоловіком і дітками. Ми живемо далеко одна від одної, але спілкуємося частіше, ніж із сусідами; ходимо до різних церков, але однаково любимо Ісуса; живемо різні життя, але все ж маємо так багато схожостей. Любочка народилася на два роки й один день раніше і, може, тому стала мені як дорога старша сестра. Нас пов’язують якісь робочі й творчі проекти: колись Люба була моєю викладачкою в КНЛУ, потім – корегувала «Теплі історії до шоколаду» й перекладала російською «Теплі історії до кави», а ще у кожній з цих книжок є оповідання, присвячене саме їй. Але основний зв’язок, звісно, лежить значно глибше. Я дуже її люблю.
На ці три дні я наскладала стільки чудесних планів, що тепер не маю і найменшої певності, що все це вдасться втілити. Уже й ложка дьогтю є: у кімнаті, де вони зупинятимуться, тиждень тому десь під підлогою склала лапки якась безіменна мишка, і її прощальний запах ще досі можна вловити, попри щоденні провітрювання, вологі прибирання і паління аромалампи. Я трохи хвилююся через наші високі сходи, холод і перший сніг за вікном, але ще більше радію усьому решта. І ношу в собі оте передчуття свята.
І ще про книжки (звісно, я ще буду доколупувати з тим питанням свою милу колишню викладачку, але поки попитаю всіх охочих допомогти): де описуються дрібні буденні радості, маленькі перемоги (як у Наташі Ростової з її заплямованими жовтим пеленками) й просте провінційне життя? Мені одразу спадають на думку «Маленькі жінки» і «Хороші дружини» Л.М. Олкотт, «Війна і мир» (тільки перечитувати зараз ці фоліанти не хочеться), усі «Енн» та оповідання Монтгомері, "Lark Rise", "Under the Greenwood Tree", "Поліанна", "Charlotte’s Web", "Little House in the Big Woods". А ще?..

Мітки:

щоденникове

Добре, коли можна в таку погоду залишитися вдома. Бабця з помічниками поїхала збирати урожай, чоловік поїхав на роботу. А мені залишили господарство, творчість і відпочинок. Ну бо ж мусить хтось і відпочивати! Правда, з самого ранечку я взялася пуцувати кухню (ааа, інстинкти "гніздування" таки працюють, гг), прати, лущити горіхи й пекти гарбузовий пиріг. Колись він мені страшенно полюбився в американської вчительки Присцилли, до якої ми з мамою часто навідувалися в гості: подивитися фільми й взяти цікавезні англомовні книжки. Так от, нарешті і я зважилася його спекти - і він мені навіть вдався! І навіть піся третього шматка здається навдивовижу смачним, особливо з трояндовим варенням.
Потім був осінній розділ дитячої книжки, прекрасна ірландська музика, багато молитов і трохи Бронте. І час, що плинув так повільно. Згадалося, як минулоріч у той же період осені я не мала жоднісінької вільної хвильки: робота, безкінечні презентації, подорожі, написання "шоколадної" книжки. Перед тим - виснажливий переклад мемуарів Буша й зовсім трохи творчості й мандрів. Ще перед тим - авральний Джобс і відсутність сну. І я вкотре думаю, як це прекрасно: працювати у вільному графіку, викладати один день у тиждень, час до часу зустрічатися з читачами, приймати гостей, мріяти, писати, читати, прогулюватися околицями й нітрішечки не перейматися відсутністю далеких подорожей, займатися господарством і просто любити життя.
Я з легким серцем відмовляюся від чудесних запрошень у мандри (довелося відмовитися навіть від прекрасного Любліна, який також встигла дуже полюбити). Відмовляюся від цікавих проектів і додаткової роботи. Бо зараз час втишення - і я його дуже ціную.
Бог такий добрий. Він уміє якнайкраще втілювати мрії.
+++++++++++Collapse )

провінційні будні

Майже щодня друзі запитують, що в нас нового. А що в нас нового? У нас тихі провінційні будні: ростемо, збираємо врожай, знову чекаємо дорогих гостей, працюємо; дитяча книжка пишеться із побаченого на прогулянках, статті - із натхненного домашніми приємностями. Я читаю прекрасну "жіночу" прозу. На часі - перечитування вдруге "The Villette" Шарлотти Бронте. Краєвид за вікном стає все барвистішим. Сьогодні швидше завершила роботу, взяла молодшого собаку (не тому, що він - улюбленець, а тому, що він слухняно йде поруч, а не тікає світ за очі, як балагуристий старший, гг), фотоапарат і вирушила на прогулянку улюбленими місцинами. Там неймовірно красива осінь. І тиша. Хочеться довго-довго сидіти на лавці, усміхатися і дякувати Богу в молитві за кожну, навіть найменшу, дрібничку. А що у вас?


*
++++++++++++++++++++++++Collapse )

осіннє

Аж не віриться, що ще місяць тому було літо, і попри прохолоду (яка тоді видавалася ледь не крижаним холодом) можна було отак сидіти розхристаною на березі озера, усміхатися, мріяти й молитися подумки. Пригадую, що коли ділилася у фб цією фотографією, то цитувала чудесне місце з улюблених Псалмів: "Мир великий для тих, хто кохає Закона Твого, і не мають вони спотикання (Пс. 118:165). Так дивовижно - довіряти Богові. І байдуже, чи тепло, вітряно, а чи дощ, сніг, ніч за вікном.
Далі - трохи теплих знимок від Зорянки Савчук.
+++++Collapse )

дрібні щоденні радощі

У нас ллє, як з відра; Женя з елеґантською парасолькою сіла в червоне таксі й поїхала в дощ. Я дивилася їм услід із вікна й думала, як добре бути вдома, коли за вікном злива і холодний вечір. Попри всю шалену любов до мандрів цей період очікування виплекав у мені особливу любов до затишку, дому, спокою. Навіть кохання до чоловіка в цей період особливе.
і знову багато дрібних радостейCollapse )

united colors of autumn

От як, усе ж, добре писати казки. Здається, концентрація приємнощів у повітрі тоді різко зростає.
багато-багато осінніх приємнощівCollapse )

хороші новини

Сьогодні отримала погодження теми-змісту нової дитячої книжки від видавця й одразу беруся до роботи. Написання уже вимріяного - неймовірно приємний період! Молюся про особливе натхнення і особливі слова. Дуже хочеться, аби книжка вийшла до січня :-).
А вчора був теплий день. Тобто, страшенно холодний, якщо говорити про погоду, але ж мені йдеться не про неї. Була зустріч із читачами в обласній науковій бібліотеці (коли я ходила туди студенткою готуватися до семінарів і писати курсові-дипломну, то й не мріяла, що згодом розповідатиму там про власні книжки) – працівники постаралися зробити зустріч особливою: заварили кожному відвідувачу кави, а відвідувачів було ой як немало! Ціла зала прекрасної юні, серед якої приємно запримітити своїх студентів :-). А ще запросили прекрасну Тетяну Дігай – жінку, яка написала першу рецензію на мою, тоді ще неопубліковану, каво-книжку. Та рецензія значила й досі значить для мене дуже багато.
Потім ми з дівчатами пішли їсти тортики і пити хто що, і вже напоєну-нагодовану мене чоловік забрав на «акцентований» концерт. Там теж було тепло – особливо зачіпала музика.
Фото з концерту: у мене немалі такі щоки, мені складно довго стояти (тим паче на підборах, які взуваю виключно на сцену, ггг), тож довелося моститися на стілець, але все одно я собі безсоромно подобаюся в такому стані. Під катом – кумедна фотографія з учора, яку вже вранці прислали студентки :-)


*
+1Collapse )

коли пишеться

У різні періоди пишеться різне. Зараз, правда, мені пишеться усього потрошку. Найбільше натхнення маю - що, звісно, дуже логічно в цей період - писати для дітей. Коли хочеться зануритися углиб, то дуже-дуже повільно пишу "Дорожні знаки". Коли все спокійно, цю книжку писати складно. Для неї потрібні внутрішні злами й нові відкриття. Тож нинішній складний емоційний період на роботі якраз дуже доречний. Правда, від нього я "лікуюся" не лише писаниною. Учора, наприклад, поїхала після пар купувати новий затишний і теплий одяг, добрі книжки в книгарні "Є" (тепер у мене є "Вдячний Сплет" і друга Енн) і попросила чоловіка знайти для мене якихось смаколиків. Листівки у поштовій скриньці від прекрасних дівчаток теж страшенно тішать.
Сьогодні ж о 15-тій в Тернопільській обласній бібліотеці має розпочатися моя зустріч із читачами, а о 19-тій в Українському домі (Перемозі) відбудеться музично-поетичний концерт до дня народження студії "Акценти" - там я теж збираюся щось почитати. Приходьте, кому ближче, має бути затишно :-).
І про фото (by strybunochka - на Форумі цьогоріч моя присутність була опосередкованою - книжками й скайпом. Коли переглядала репортажі звідтіля, побачила таке. Приємно ж! :-) Це кав'ярня, де рік тому відбулася презентація моєї каво-книжки. З того часу почалися мої книжкові дива :-)

читане


фото - countryliving.com
+4Collapse )

Мітки:

буденні радощі

У нас кілька днів дощить. Сьогодні я мала вирушати на Форум, але дбайливий чоловік попросив залишитися вдома й поберегти себе. Мені котяться слюнки на нові книжки і хочеться плакати, коли бачу в репортажах чудових людей, які з’їхалися до Львова. Дуже не хочу підводити організаторів зустрічей, але водночас розумію, що зараз є дещо – дехто – важливіший. Виглядаю на дощ за вікном і перестаю сумувати.
Між тим, дівчата на роботі жартують, начебто я округлююся не по днях, а по годинах. Вони бачать мене раз у тиждень – тож все-все помічають. У інші дні, коли не потрібно їхати на пари, у мене абсолютно ідеальна робота: цілими днями (і нарешті з вільним графіком!) дивитися натхненні фотографії, писати натхненні статті, читати, фотографувати і потрохи писати нову книжку. Хоча на парах теж не кепсько – я люблю студентів і те, що маю їм розказувати. А от відсутність перекладів і адміністрування в моєму теперішньому графіку тішить невимовно.
Учора свекруха передала смачний яблучний пиріг з цинамоном, а чоловік увечері приніс маленький букет – саме такий, як я люблю. Ці маленькі буденні радощі важать для мене невимовно багато. Друзі запитують, як рятуватися від осінньої меланхолії, а я не знаю, що їм відповісти – бо радість в таких простих речах, що й не повірять. Але якщо ви знаєте якісь особливі таємниці, розкажіть мені, будь ласка. І ще розкажіть про улюблені добрі фільми, у яких показують осінь і тепло.

+++++Collapse )

кілька хвилин тиші

Люблю такі дні, як сьогодні. Коли життя вирує, але все одно є час на приємне втишення. Прокинутися, ніби відчувши, яка дивовижна краса за вікном, з'їсти приготований І. сніданок, одягтися тепло й вирушити на роботу, міцно тримаючись за чоловікову руку. Забігти в кондитерську, прихопити собі й дівчатам кілька запашних "плюшок", провести пари, пообідати в студентсько-учнівській їдальні й вирушити далі, у справах.
Прибиральники змітають великими мітлами жовте листя, під ноги весело гепаються каштани, перехожі тримають у руках паперові горнятка з гарячими напоями, собаки розімліло сплять на газонах. Сьогодні я купила собі ще одну пару вовняних шкарпеток і красивенний верес у горщику. Потім приїхала додому, швиденько приготувала собі обід і влаштувала кілька митей тиші. За годину до нас прийдуть гості з церкви. А поки - теплий чай і красива музика. І трохи наших світанкових туманів на фото :-).  


*

*
+1Collapse )
Про замки, церкви, озера, пагорби, камін і рушники для гостей у моєму новому осінньому j-пості :-)

Мітки:

про Ляйпциґ і книжки

Знаєте, зараз у моїй читанці абсолютно прекрасні книжки. Сподіваюся днями написати про них трохи більше. Вересень узагалі такий книжковий місяць. Приходять анонси з Франкфурта й листи від друзів-авторів і видавців із розмаїтого закордоння - вони розповідають про свої мандри азійськими книжковими ярмарками і про книжки, які пишуться зараз. Я нарешті завершила шмат перекладу, за який давно лінувалася взятися. Навчальні години цьогоріч скоротили, тож намагаюся вибрати для студентів лише "найсмачніші" книжки, які точно мають "залишитися з ними". Львівський форум уже почався - а тут в архівах ще знимки з Ляйпцизького залишилися непоказаними. Тож зроблю вигляд, наче виправилася, і поділюся однією знимкою з центру цього затишного й дуже музичного саксонського міста.
Похвалюся - мої "Теплі історії до кави" та "Теплі історії до шоколаду" вже можна придбати і в ел.форматі на Bookland-i :-)

my sweet Indian summer

Вересень зазвичай шалено забіганий і заклопотаний. Готуються і виходять нові книжки, викладачі й студенти намагаються втиснутись у навчальний ритм, відбувається ціла купа презентацій і навкололітературних зустрічей.
Але в мене мало пар, мої студенти ще, здається, не можуть повірити в осінь, нова книжка пишеться повільно, хоча зустрічей, інтерв'ю та презентацій таки багато. І попри намагання вповільнитися до прогулянкового кроку, помічаю, що дні нерідко розписані за годинами. З частими перервами на відпочинок, прогулянки та їжу, звісно.
Правда, сьогодні я не мала, як каже моя свекруха, до роботи нічого, крім однієї зустрічі й написання однієї статті, тож спокійно запікала червону рибу, варила смачний супчик, гуляла парком, вишукувала каштани і читала псалми.
Восени мені традиційно хочеться затишку-тепла-кольорів, тож я знов тут зі своїми колажами. 

книжкове

З дуже приємного - обидві мої книжки потрапили в перелік "10 книжок року" на УП. Життя. "Теплі історії до кави" навіть двічі :-).
Щодо цьогорічного Форуму - сподіваюся бути, але особливих зобов'язань на себе не беру. Погодилася відвідати лише ті події, котрі моя відсутність не зможе зірвати :-).
Із запланованого - круглий стіл на тему літератури в маленьких містечках, прямий ефір на львівському тб і презентація книжки про дива, складеної із оповідок читачів. У моїх "Теплих історіях до шоколаду" було запрошення поділитися своїми розповідями про дива. Надійшло чимало листів - і частина з них оселилася в книжці. Я не причетна до цього проекту безпосередньо, але із вдячності людям, котрі писали мені такі дивовижно теплі листи, і чия мрія "потрапити в книжку" здійснилася і завдяки моїй давній ідеї видавати затишні оповідки, хочу заскочити на зустріч. До форуму виходить також мій переклад книжки Максвела про лідерство, але його презентації не буде. Стільки чудесних книжок виходить - і всі хочеться купити. Подивимося, що з того всього вдасться вполювати.
А фото - просто так. З сьогоднішньої прогулянки додому. У фб Людочка написала, що схоже на Гобітанію, і мені здалося, що саме ця знимка пасуватиме до слів про книжки.

кольорові абищиці

Сьогодні ми з Таньою дивилися красиві картинки на пінтересті й мріяли - разом і кожна про своє. Таня питала мене, чи є в мене список приємних планів на осінь. У мене немає списку, є лише оті картинки на пінтересті - для натхнення. Потім Таня поїхала, а я взялася знимкувати свої маленькі кольорові абищиці (горнятко з руками фотографував І.), просто так.
У понеділок починається навчання, і мене попросили сказати щось путнє першокурсникам. Навіть не знаю, що їм сказати. Точніше, знаю, але не знаю, що з того всього скажу. У "п'ятничному блозі" трохи писала про те все. Правда, писала нічкою і в поспіху, аби не підвести тамтешню редакторку, натупила з повторами, та не приховала емоцій.
А ще я дуже люблю кавовий, червоний і помаранчевий кольори.

радість очікування

Днями Вірочка написала, що чекає зими. І ох як я її розумію! Ладна навіть приєднатися до якогось тематичного клубу. Тих_хто_виглядає_зиму, наприклад. Узимку холодно, слизько й темно, це правда. Зате є багато білого снігу, дрова в грубці, є гірлянди, зорепад листівок, очікування Різдва, красива різдвяна музика, саме Різдво, смаколики, подарунки, день народження, святкування з найдорожчими, є сані, запряжені кіньми, є запах помаранчів, випічки й цинамону, червоні носи, шарфики, мітенки (от шапок не люблю, хоч і завше ношу), вечорові читання й ціла купа натхнення для творчості. Найбільше я пишу восени й узимку.
Цієї зими я чекаю особливо й щоденно молюся про очікуване. Вірю, що милосердний Бог чує і відповість.
А ще днями Вірочка написала про перше вітання з Різдвом. І мені чогось одразу подумалася про Лану. Про її казкову уважність, її різдвяні кекси й вміння дарувати свято. І, як на диво, сьогодні нам прийшов зимовий подарунок від Лани, котрий затримався в дорозі! Величезне спасибі Ані, що влаштувала сьогодні нам таке маленьке свято. У пакунку – красивезні підставки під гарячі горнята, чудовий записник і закладинка, а ще, а ще – різдвяні сірники!
Сьогодні це особливо доречно – у нас майже_осінь, холод, я п’ю гарячий чай, обгортаюся пледом, поверх домашнього одягу – кофтина з капюшоном і довгими рукавами, довкруж шиї – червоний картатий шалик, на ногах – махрові шкарпетки. Молюся, читаю добрі книжки, пишу, підписую листівки (першу порцію підписаних Таня віднесла вранці на пошту – бо сама я зараз маленький лінивець), дослухаюся до маленького Чувпевника всередині, виглядаю у вікно, усміхаюся, знову п’ю гарячий чай. У нас гостюють моя дорога кузена з мамою, готують смаколики, розважають розповідями про побачене в мандрах. Чоловік з майстрами перебудовують старі сходи надворі, щоби вони не були такими стрімкими. Ще трішки – й завершать. На подвір’ї дозріває виноград, сусідка принесла грушки. Я дуже люблю всі пори року. І люблю чекати наступну й мріяти.